САМОВТІ́ХА, и, ж.
1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення.
Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її; ще ганебніша тупа самовтіха рабовласника, що чваниться скарбами, здобутими з чужої поневоленої праці (Леся Українка).
2. Втішання, заспокоєння самого себе.
Він сказав, що не надав ніякого значення її вчинку. То була облуда юності, самовтіха, самообман (С. Голованівський).
-и, ж.
1) Неприховане почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення.
2) Втішання, заспокоєння самого себе.
Self-satisfaction, complacency; розм. smugness