СКА́ЛКА, и, ж.
1. Відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого; осколок.
Чарка впала додолу й розбилась на скалки (Леся Українка);
На лобі глибока рана: різонуло, мабуть, великою скалкою розбитої шибки (Ю. Шовкопляс);
Із рюкзака гранчасту скалку сизу бере геолога рука (І. Гончаренко);
* Образно. Перед їхніми очима розбилося на скалки життя, яке ще вчора здавалося досить тривким (П. Загребельний);
// Осколок снаряда, бомби і т. ін.
Часами тільки бомба огнева Могильну тишу розбивала гучно І всіх навколо ранила скалками (Леся Українка);
На подвір'я падали скалки від снарядів (П. Панч);
// чого, що, рідко. Те, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь.
Вони міцно потиснули руки і якийсь час стояли мовчки, заглядаючи один одному в очі, відновлюючи в своїй пам'яті скалки минулого (Н. Рибак).
2. Тонка тріска, перев. сухого дерева.
Стара мати вигорнула з печі жарину, притулила до жарини скалку .. й засвітила каганець (І. Нечуй-Левицький);
Наготувала [Марія] на вечір паливо для груб. Внесла раз і другий. Присіла біля груби й колола скалки до підпалу (С. Тудор);
Нестерчук старанно підкладає в пічку смолянисті скалки (Ю. Збанацький);
* У порівн. Офіцер був тонкий, як скалка (Іван Ле);
// Така тріска, якою освітлювали хати в давнину; лучина.
Уночі, як скалка догоряла, я Артемові кошулю вишивала (М. Драй-Хмара);
Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Олійник).
3. Тонка, гостра трісочка, гострий осколок металу, скла і т. ін., які застряли у шкірі, в тілі; скабка.
Сільська дячиха аж позеленіла, побачивши, кому вона дала дорогу .. Схилилася і почала мовби щось виколупувати з-помежи пальців – от їк би [наче] скалку, чи що (Г. Хоткевич);
– Романе, ти додому? – запитав біля сторожки Юрій Дзвонар, витягаючи з пальця глибоко загнану скалку (М. Стельмах).
4. Тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо.
Мороз .. – аж скалки скачуть, аж кипить! (Панас Мирний);
Показати б Наталці оцей – в інеї – ліс .. І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку, – і весь ліс захрущить, осиплеться вмить, розкришиться на скалки (О. Гончар);
Мороз – аж скалки літали в повітрі і різали обличчя, легені (Іван Ле);
Ясний повний місяць лив на землю блакитно-срібне світло, повітря грало міріадами скалок, немов кипіло від морозу (А. Хорунжий).
5. перев. мн. Яскраві відблиски світла, звичайно на воді; полиски.
На бистрині блискучі скалки неначе бігали по воді, блищали, лисніли, миготіли (І. Нечуй-Левицький);
Грою місячних розсипаних огнів Переливалася одна по другій скалка (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
* Образно. Зорі... Зорі... Ой, скільки зір! Тремтять у небі синьому, сиплють скалки на зрошені левади, на луки.., (А. Головко);
* У порівн. Коні були гладкі, тонконогі, з сухими мордами, а шерсть вилискувала, як скалки на воді (П. Панч);
// Найдрібніші частинки речовини, що горить або жевріє; іскри.
З груби скалки скачуть (Сл. Б. Грінченка).
6. перев. мн. Краплі жиру на поверхні рідини.
В тарілках парувала запашна з янтарними скалками юшка (Ю. Збанацький);
* У порівн. В їх круглих очах, що плавали на лиці, як скалка сала у юшці, світилась передсвяточна радість (М. Коцюбинський).
7. розм. Те саме, що більмо́.
Увійшов отець Єремія, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оці (І. Нечуй-Левицький).
8. Деталь прядки на верхньому веретені.
Обірвалась рівниця при прядінні чи залишилась її частка на скалці – все йде в угар (з газ.).
9. діал. Скойка.
10. діал. Кремінь у рушниці.
Курок ценькнув о скалку, підсипка саркнула [зашипіла], но не вистрілило (І. Франко).
◇ (1) Як (мов і т. ін.) ска́лка на о́ці (скалки́ на оча́х) [бу́ти (сиді́ти)] – те саме, що [Як (мов, ні́би і т. ін.)] більмо́ (більмо́м) на (в) о́ці (див. більмо́).
– Я й кажу, – гудів Кособудський, як дзвін на сполох, – що це сміття сидить у нас, як скалки на очах (З. Тулуб).
БІЛЬМО́ (білувата пляма на роговій оболонці ока, яка спричиняється до сліпоти), ЛЕЙКО́МА мед., ПОЛУ́ДА рідше, СКА́ЛКА розм. Крива, з більмом на оці баба внесла самовар (Л. Дмитерко); (Кнур:) Дочко моя! дитино моя! Краще б я осліп або мені полуда очі заслала, ніж приходиться мені бачити тебе у сьому чорному уборі (Панас Мирний); Увійшов отець Єремія, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оці (І. Нечуй-Левицький).
БЛИ́СКІТКА перев. мн. (блискуча цяточка на чому-небудь — на воді, в очах і т. ін.), БЛИ́ЩИК перев. мн., І́СКРА перев. мн., ЛЕЛІ́ТКА перев. мн.; ЛУСКА́ розм., поет. (звичайно на воді); СКА́ЛКА перев. мн. (яскравий відблиск світла, звичайно на воді). Возовиков терпляче чекав. Його вузькі вуста видовжилися в усмішці, в почервонілих очах заграли блискітки (О. Лупій); Коли відчинив двері, місячний блищик заграв у оці коня, що лежав на соломі (М. Стельмах); В селян у руках скрізь блищать пляшки та чарки, миготять іскрами на сонці (І. Нечуй-Левицький); День золотий, на Дніпрі жмурки й лелітки, лелітки, наче хто гривеники пригорщами розсипає (О. Донченко); Попадались маленькі озера, що грали лускою і тріпотіли, як срібна риба (М. Коцюбинський); На бистрині блискучі скалки неначе бігали по воді, блищали, лисніли, миготіли (І. Нечуй-Левицький).
ГО́ЛКА (тонкий загострений кристал чого-небудь); СКА́ЛКА (льоду, інею тощо). Надвечір подув холодний північний вітер, пригнав хмари сизі, зашив голками крижаними калюжі, озера (А. Шиян); Від кожного дотику леза розліталися навкруги гострі льодові скалки (І. Кириленко).
І́СКРА (найдрібніша світна частинка речовини, що горить), СКА́ЛКА. Іскра потрапила на сухеньке, губка почала затлівати (Григір Тютюнник); Скалка починала крутитись, і скоро маленький вогник вискочив з неї (М. Коцюбинський)
ОСКО́ЛОК (ОСКІ́ЛОК рідше) (дрібна частина бомби, снаряда, міни, що розірвалася), СКА́ЛКА, УЛА́МОК, ВІДЛА́МОК. Осколком йому знесло із голови смушеву шапку (Григорій Тютюнник); Його поранено скалками в ліву ногу (В. Сосюра); Уламок снаряда, розітнувши бійцеві руку вище ліктя, утворив дві рвані рани (О. Гончар); Між рядами і коло будованих барикад крутилися цілі рої вуличників,.. збираючи відламки гранат (І. Франко). — Пор. 1. ска́лка.
СКА́ЛКА (тонкий відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого); СКА́БКА, СКІ́ПКА (яка застрягла в шкірі, в тілі); ОСКО́ЛОК (каменю, скла). Дядько Кузьма розбив одного (горіха), загнав скалку і покинув (Є. Кравченко); Гарматний грім стрясав вулиці, з вікон летіло скло, б'ючись об тротуари на дрібні скалки (І. Цюпа); Куля цьвохнула повз Михайлове вухо, відщепила скіпку од котушки, заплуталась у кабелі (Ю. Збанацький); А що, чи скабку вийняли з ноги? (Ганна Барвінок). — Пор. 1. оско́лок, 1. трі́ска.
ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНА діал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА (ДРУ́ЗКА) розм. (перев. у мн. — невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка — перев. для розпалювання, освітлення). Лісник приніс сухих трісок, — розвели вогнище (А. Головко); Маруся взяла з рук Анниці скіпку з вогнем (Г. Хоткевич); Він біг, що було моці в його тонких, мов скіпи, ногах (І. Франко); — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Г. Квітка-Основ'яненко); — Де ж твоя голобля, хлопче? — Потрощив на дрізки (О. Ільченко); Він відхиляє заслінку, загрубілими пальцями шукає в попелі вічного вогню. Золотою купкою заблищали жарини, приклав до них смільну скалку (М. Стельмах); В хаті стало зовсім темно.. Мати підпалила лучину і почала стелити собі ліжко (В. Гжицький). — Пор. 1. ска́лка.
УЛА́МОК (відбитий, відламаний шматок чого-небудь), ВІДЛА́МОК, ОБЛА́МОК, ОБЛО́МОК, ОСКО́ЛОК, СКА́ЛКА, О́ПРИСК діал. (перев. скла, каменю тощо — невеликий). З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум'я (О. Донченко); На дорозі лежав відламок скали (Г. Хоткевич); Віталій.. чіпко подряпався вгору і вгору по стрімкій щоглі, по обламках трапа на ній (О. Гончар); Чавунна куля.. вдарилася в гранітну брилу біля брами й розскочилася разом з осколками граніту (І. Ле); Дядько Кузьма розбив одного (горіха), загнав скалку і покинув (Є. Кравченко); Весь робочий люд, з.. оприсками каміння на одежі, руках і лицях, почав збиратися (І. Франко).