МАВПЕНЯ

МАВПЕНЯ́, я́ти, с.

1. Маля мавпи (у 1 знач.).

Раз до нас на палубу впало, обірвавшися з дерева, мале мавпеня. Цілі хмари мавп повисли на гіллі. Вони шпурляли в нас горіхами, листям, суччям, доки я не викинув мавпеняти на дерево (Ю. Яновський);

На свою біду, вона ще й примудрилася наступити одному мавпеняті на кінцівку, коли те в паніці разом із ще кільканадцятьма своїми братами кинулося їй під ноги (І. Карпа);

* У порівн. Очі його бігали, як у зацькованого мавпеняти (З. Тулуб).

2. перен. Про жваву, спритну дитину.

Вождь криво посміхнувся. Ну й хитре ж мавпеня! Мабуть, син недурного батька (Ю. Бедзик);

// зневажл. Про нерозумну дитину.

Безголове мавпеня з налакованою зачіскою, у красивій маєчці, у модних джинсах. Напевне, найблатніша в класі (Любко Дереш).

мавпеня́

[маўпе^ин’а]

-н'ати^е, ор. -н'ам, м. (на) -н'ат'і, мн. -н'ата

Мавпеня́, -ня́ти, -ня́ті, -ня́м; -ня́та