ХАБА́РНИЦТВО

ХАБА́РНИЦТВО, а, с. Одержання хабарів службовою особою. Він [В. І. Ленін] вживав найрішучіших заходів в усіх випадках, що стосувалися розтрати державних коштів, крадіжок державного майна і хабарництва (Біогр. Леніна, 1955, 254); У фонді [О. І. Маркевича] зберігається чимало пісень, які викривають зажерливість і хабарництво попів, чиновників і поліцаїв (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 72). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7.