ПОКРУЧ

НЕДО́ЛЮДОК зневажл., лайл. (про людину, що втратила свої людські риси й не гідна цього звання через свої потворні, жахливі вчинки, дії), НЕДО́ЛЮД зневажл., лайл., НЕ́ЛЮД перев. мн., зневажл., БУЗУВІ́Р лайл., ПОТВО́РА зневажл., ВИ́РОДОК зневажл., лайл., ДЕГЕНЕРА́Т зневажл., ПО́КРУЧ зневажл., ВИ́ЛУПОК зневажл., лайл., НЕДОНО́СОК зневажл., лайл., ГИ́ЦЕЛЬ лайл., І́РОД лайл., ПЕСИ́ГОЛОВЕЦЬ зневажл., лайл.; ЗВІР зневажл., ЗВІРЮ́ГА (ЗВІРЮ́КА) підсил. лайл., ЛЮДОЇ́Д підсил. зневажл., ЛЮДОЖЕ́Р підсил. зневажл., КАНІБА́Л підсил. зневажл. (про надзвичайно жорстоку людину, схильну до насильства, вбивства); ТВАРИ́НА зневажл., лайл., ТВАРЮ́КА підсил. зневажл., лайл., ХУДО́БА зневажл., лайл., ХУДО́БИНА зневажл., лайл., СКОТИ́НА зневажл., лайл., СКОТИНЯ́КА (СКОТИНЮ́КА) підсил. зневажл., лайл., БИ́ДЛО зневажл., лайл., ТВАР заст. зневажл., лайл. (про грубу, жорстоку або підлу, морально низьку людину). Фашисти уявлялися страхітливими недолюдками, що з'явилися з якогось потойбічного світу, світу мороку, зла і злочинів... (Я. Гримайло); — Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (О. Іваненко); Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Т. Шевченко); — Що ви робите?! Чи ви люди чи нелюди?! — заголосила дівчина, коли побачила, як проходжався по парубочому тілі Октав Пігловський (М. Стельмах); — Нелегко, видно, було і їй тут, Європі. Розтерзали бузувіри, назнущалися... (О. Гончар); Гукнув він: — Стій! — І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував... (В. Сосюра); — Та хіба ж то люди, Докіє? То виродки, — заспокоювала Христя (В. Кучер); Хотілось підійти ближче до столу, взяти за комір цього панського недоноска і випхнути за вікно (П. Кочура); Спробував з вартовим заговорити ..Мовчить, собака, ніби й не чує. "Еге, — думаю, — доброго гицеля поставили" (Ю. Збанацький); — Вперед!.. — рвався Опара. — ..Коли багнетом іродів! (Я. Качура); — Діла? Діла — нічого! Діла, як казали оті песиголовці (німецькі окупанти) — ґут! (Остап Вишня); Вони (загарбники) до нас підкрались крадькома, Скажені звірі і отруйні гади (М. Бажан); — Розбійник!.. Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен (М. Коцюбинський); Гоголь гарячково обдумує: яку неприємність директор і ці канібали готують Миколі Григоровичу?.. (О. Полторацький); Щодня п'яний капрал приходить до примаря доповідати про все, що діється в селі. І щоразу примар мусить пригощати цю тварину (М. Чабанівський); — Там хлопці пруть німця, ллють кров, а ця худобина грає в очко? (Григорій Тютюнник); Вона допевнилася, що її муж — скотина. То чи ж годна вона любити скотину людською любов'ю? (Лесь Мартович). — Пор. мучи́тель, негі́дник.

I. ПО́МІСЬ (окрема тварина чи рослина, що походить від схрещування різних видів, порід, сортів), ГІБРИ́Д, МЕТИ́С спец., ПО́КРУЧ розм., ПОКРУ́ЧЧЯ розм., ПЕРЕ́ВЕРТЕНЬ діал. Влітку Гопак на цепу сидить, взимку зайців ганяє для свого хазяїна. Бо він, здається, помісь гончака з дворнягою... (О. Копиленко); Багато видів плодових гібридів перенесли мороз і розцвіли (О. Довженко); — У нього в самого коза єсть! Наймолочніша! Метис ангорської з брабансонською! (Остап Вишня); Велике стадо овець та їх покручів створено також у Кзилагачському радгоспі Талди-Курганської області (з журналу); Перевертні (вівці) продаються або вирізуються на лій (Словник Б. Грінченка).

ПО́КРУЧ, по́круча, ч., по́кручі, ж., розм.

1. Потомство, виведене від схрещування різних порід тварин, видів рослин;

// Окрема тварина чи рослина такого потомства.

Розставлення хитрих, зрадливих пасток кінчалося тим, що Бретшнейдер забирав з собою від Швейка нового потворного покруча [пса] (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

2. Потомок від шлюбу представників різних людських рас (переважно білих із кольоровими); метис.

Покруч, провівши нервово краєм долоні по своїх масних губах, звернувся до чужинця невідомою йому мовою (Олесь Досвітній).

3. перен., зневажл. Нікчемна людина, що має негативні риси характеру й викликає відразу; виродок.

– Битися закортіло, собако? Ну, вставай! Знатимеш, як плодити покручів з чужою жінкою (З. Тулуб);

Маринко, Мариночко, доню моя! – стогне душа. – Навіщо ж ти завдала мені такого болю? Навіщо тобі здався той дармоїд, той покруч?! (В. Речмедін);

Святі отці довго косували на пана Стадницького, взиваючи його єзуїтським покручем (М. Стельмах).

4. перев. мн., перен., рідко. Відхилення в розвитку чого-небудь.

Чудні слова [іншомовні] тільки пробуджували в його дитячій голові часом якісь незвичайно чудні покручі мислі... (І. Нечуй-Левицький).

5. перен., рідко. Те, що повилося, покрутилося.

Мати вже показує, що на покручі гороху з' явився ще сонний перший цвіт (М. Стельмах).

[pokrucz]

ч.

pokurcz (про людину)

По́круч, -ча, -чеві (ч. р.) і по́круч, -чі, -чі, -ччю (ж. р.); -ручі, -чів

див. зрадник; кривий

див. помісь