УМИВА́ННЯ (ВМИВА́ННЯ)

УМИВА́ННЯ (ВМИВА́ННЯ), я, с. 1. Дія за знач. умива́ти і умива́тися. Треба було довго вмовляти його [Василька], поки він згодився на вмивання та на чесання (Гр., І, 1963, 277); Раптом великі, холодні од умивання руки лягли йому [Дорі] на груди та ребра і підняли кудись угору (Коцюб., II, 1955, 373); З хати, доплітаючи косу, вибігає Настечка, обличчя її свіже од сну і вмивання (Стельмах, II, 1962, 129). 2. розм. Те, чим умиваються. Уже тобі готове вмивання. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 437.