ЗАПОБІ́ГЛИВІСТЬ

ЗАПОБІ́ГЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. запобі́гливий. Ніна щось говорила йому півголосом, а він, схиливши набік голову, слухав її з перебільшеною увагою і солодкою запобігливістю (Добр., Тече річка.., 1961, 144); Вітаючись, він гречно, але без запобігливості, підняв фетровий капелюх, відкриваючи сиву лев’ячу шевелюру (Гончар, III, 1959, 226); В голосі не відчувається ні самовпевненої зверхності, ні принизливої запобігливості (Руд., Вітер.., 1958, 105). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 267.