ПОВОДА́ТАР, я, ч.
Те саме, що поводи́р.
Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., – нікому нема розбору (Г. Квітка-Основ'яненко);
Нагайками розганяли [жовніри] чигиринців, шукали другого кобзаря та їхнього поводатаря (Іван Ле);
Між ними [хлопцями] один був вищий од усіх цілою головою: то був їх поводатар (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. Далі бере мене за руку і стиха промовив: “Недаром мене, мов маною, сюди вело, то ж серце поводатарем було!” (із журн.).
ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Згадую сліпого кобзаря діда Коляду та його поводиря Устинку... (О. Донченко); Діда я добре пам'ятаю, бо як він на старості літ осліп, то я був у нього поводарем (О. Стороженко); Поміж рядами й возами подекуди сновигають сліпці з поводатарями (І. Нечуй-Левицький); Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Т. Шевченко); Як остався після батька сиротою, то в трьох істинних старців за міхоношу був (Д. Мордовець); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем (Марко Вовчок); Та й до води, сиві коні, до води, до води, В нашім селі нема хлопців — самі дідоводи (коломийка).
-я, ч.
Те саме, що поводир.
див. апостол
Поводатар, -ря; -тарі, -рів