КЛЮ́КАТИ

КЛЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., рідко. 1. перех. неперех., розм. Те саме, що клюва́ти 1, 2; дзьобати. 2. неперех., перен., фам. Пити спиртні напої, напиватися до сп’яніння. Козак Мамай також умів.. клюкати й вихиляти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 192.