ЛИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЛИШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., кого, що.
1. Ідучи, їдучи куди-небудь, не брати з собою.
Як то приповідають: і в поле мене не бери, і дома мене не лишай (А. Свидницький);
Що станеться з ними [жінками й дітьми]? Анi їх iз собою брати, анi дома лишати, от i бiда! (Б. Лепкий);
На самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука. Їх румун відмовився брати, лишаючи Маковейчикові на знак своєї прихильності (О. Гончар);
* Образно. Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// Віддавати куди-небудь на певний час.
Любов Прохорівна вечорами лишала паранджу у сусідових жінок (Іван Ле).
2. Ідучи, покидати кого-небудь, розлучатися з ким-небудь.
Або ж мене вірно люби, Або ж навік лиши (з народної пісні);
Граф Антверпенський, неправедно звинувачений, іде в вигнання і лишає дітей своїх в Англії в різних місцях (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// Ідучи, від'їжджаючи і т. ін. покидати кого-небудь, залишати без уваги, допомоги.
– Не йди тепер, донько, ніччю, – втихомирює, давлячися сльозами, – тепер північ. Підеш завтра. Мене саму лишаєш? (О. Кобилянська);
Названий батько почав умовляти її [дівчину], щоб вона йшла в місто.., а його лишила (з легенди);
Лишив тебе слабою й невідомо, як тобі тепер (М. Коцюбинський);
// Відходячи кудись, залишати що-небудь без догляду.
– Дивись, Івасю, не одходь, братику .. Возів не лишай! (Марко Вовчок);
Зранку чоловіки з люльками, часом порожніми, жінки а дітьми лишали свої хати, де не було праці й хліба, де було моторошно з повільного вмирання, – і сходились до зборні (В. Підмогильний);
– Бог зна, звідки й з чого занялося [зайнялося]... Може, жар у печі лишили (М. Коцюбинський);
// перен. Переставати існувати в кому-, чому-небудь; зникати.
Сестро мила, Нової свічки не світи. І зір погас. Лишає сила (П. Воронько);
[Зінька:] Де ж поділася моя погорда, де ж поділася моя міць?.. Все, все мене лишило!.. (М. Кропивницький).
3. Передавати у спадщину, для використання і т. ін.
Коло .. поточку якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки (М. Коцюбинський);
Умерла раз на Соколію бідна вдова, а шестером [шістьом] дрібним сиротам не лишила нічого (Ю. Федькович);
Бабуня лишила дітям окремо “пам'ятки”. Хлопцям різні речі по дідові (О. Кобилянська);
Такий портрет лишив художник нам, Немов стоїть Міцкевич там донині (М. Рильський);
Одвічна проблема “що лишимо дітям своїм” набула особливої гостроти у світлі сучасного екологічного лиха (з газ.).
4. Виклика́ти після себе що-небудь, бути причиною появи чого-небудь.
Ілько лишав на пороші сліди, я побіг по них (Ю. Мушкетик);
Повінь бушувала майже три дні, лишала по собі страхітливі руїни (з газ.);
Здавалось, з гір потекла колись бистра вода і лишила по собі висохлі кам'яні ложа (М. Коцюбинський);
Спонука може не лишити по собі в творі ніякого сліду, у деяких випадках є вона для кінцевого вражіння зовсім байдужа (Б.-І. Антонич).
5. Пропонувати залишитися, не йти з певного місця, від певного товариства і т. ін.
Обід приходився посередині лекції, його [вчителя] лишали обідати (М. Коцюбинський).
6. Іти, їхати і т. ін. з певного місця.
[Дорошенко:] Тікаєте в московськую неволю, Під канчуки московські. Козаки, Що рідний край лишаєте у скруті (Л. Старицька-Черняхівська);
І їм, що лишили навіки свій край, Все мариться-сниться покинутий рай (з народної пісні);
// Проходити, проїздити повз що-небудь.
Обидва човни сунулись по чорному дзеркалі і лишали за собою город (М. Коцюбинський);
Колія Забайкальської залізниці наближається до самого краю берега Ангари, лишаючи по другий бік гірські урвища (М. Трублаїні).
7. Зберігати, приберігати для чого-небудь.
Тобі посилаю дві фотографії, а дві собі лишаю (Леся Українка);
Лишіть мені одну живу берізку, Один-єдиний свіжий кущ ліщини (І. Муратов);
– Що ж ви робите із своїм урожаєм? На посів лишаєте тридцять два пуди (М. Стельмах);
// Не втрачати, зберігати на певний час.
Розмови з Борисом лишили глибокі сліди в Тоньовій пам'яті і дали добрий матеріал його думам (І. Франко);
Це ж просто злочин – не зафіксувати на фотознімках усе, що йому пощастило бачити, а лишити тільки туманні спогади в пам'яті!.. (В. Владко).
8. Зберігати в якому-небудь стані, положенні, пропорції і т. ін., не порушувати їх.
Перевертала [пані] усе в буфеті, висувала шухляди комоди і так їх лишала (М. Коцюбинський);
Вартові здіймають з Нартала частину ланцюгів, але руки й ноги лишають у кайданах (Леся Українка);
Сестра вийшла з кімнати, лишивши двері відчиненими (Д. Бузько);
Їх [тяжко поранених] уже не можна було везти, бо жоден з них не витримав би по грузьких дорогах, а тому їх лишили в одній з хат, в глухому завулку Мошен (В. Чемерис);
Ся хустина, з якою я не знав, що робити, довго муляла мене. Тепер я не знав, як її повернути. Не треба було піднімати, лишити так, як є (Г. Пагутяк);
Щоб відняти дроби з однаковими знаменниками, треба від чисельника першого дробу відняти чисельник другого дробу, а знаменник лишити той самий (з навч. літ.);
// Беручи частину чого-небудь, іншої не чіпати, зберігати за кимось.
Я ставав господарем фiльварку i роздавав усе майно людям. Правда, й собi трохи лишав (Р. Андріяшик);
– Не бійсь, всієї землі не одберуть, лишать трохи і нам... (М. Коцюбинський);
– Ну, розказуй, як там північний вітер. Усіх карасів виловив чи й мені трохи лишив? (В. Шкляр).
9. чого. Переставати що-небудь робити, відмовлятися від чогось.
Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Нічого не лишай на цім розпутті спраги, Бо повернутися не пощастить нікому! (В. Мисик, пер. з тв. Омара Хайяма);
Через вашу вайлуватість я й змушений був лишити роботу в бюро і летіти сюди (О. Сизоненко);
Я не знав, що робити, й лишив усе на волю Божу (Ю. Мушкетик);
// заст. Позбавляти чого-небудь.
– Божусь моєю бородою.., Що тих богів лишу чинів, Які тепер в війну вплетуться (І. Котляревський);
Довго й голосно читав він. На кінці було: а таку-то Солоху за підпал хлівця лишити усіх прав (Панас Мирний);
– Хіба можна назавжди лишити її можливості мати дитину? (Люко Дашвар).
10. із заперечн. част. не. Неможливо забути про щось, пробачити щось.
Цей лист кидає на мене й на моїх братів тінь. Я цього не можу так лишити (В. Винниченко).
11. перев. наказ. сп. Уживається для вираження незгоди з ким-небудь, при бажанні припинити розмову і т. ін.
[Кассандра:] Гектар вже був мертвий, а Деїфоб одважний тільки словом. [Деїфоб:] Лишім. Хто вмер, не встане (Леся Українка);
Лишімо цей тон. З цим тоном мусимо покінчити. Цих старих тонів у нас більше не повинно бути (В. Винниченко);
– Ґаздо Василю, – звернувся Михайловий нічний гість до вуйка, – лишіть цю пусту бесіду (М. Матіос);
– Це справи зовсім інші – вмішується один з інженерів. – Лишім це, поки що. Що ж до відозви, то прoект її написав я (О. Лисяк).
Залиша́ти (лиша́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти) по́за ува́гою (без ува́ги) див. залиша́ти.
◇ Залиша́ти (лиша́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти) на слизько́му див. залиша́ти;
Залиша́ти (лиша́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти) на сумлі́нні (на со́вісті) див. залиша́ти;
Залиша́ти (лиша́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) див. залиша́ти;
Залиша́ти (лиша́ти, рідко зоставля́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти, рідко зоста́вити) в ду́рнях див. залиша́ти;
(1) І ду́мку лиши́ти (обли́шити) про кого – що – зовсім перестати згадувати кого-, що-небудь; забути.
А Ганна? Ганна, що ж – дівча .. Про неї й думку він лишив (П. Дорошко);
Тут виходу теж не було, й Соболь облишив і сю думку [лишатись у Стані], Владислав розпоряджався носаками, які лінькувато потягались і неохоче виконували його накази (І. Білик);
[І] мо́крого мі́сця не зали́ши́ти (не лиши́ти) див. залиша́ти;
(2) Ка́меня на ка́мені не лиши́ти (не зали́ши́ти) / не лиша́ти (не залиша́ти):
а) розбити що-небудь ущент, перетворити в руїни; знищити.
Розлютований Аттила сплюндрував пів-Італії. Погрожував, кричав: – Я візьму Рим! Спалю його! Не залишу каменя на камені! (В. Малик);
Імператор Іоанн веде легіони в Азію .. бере і накладає велику дань на Анамею й Дамаск, перейшовши Ліванські гори, вривається в Ворзо, каменя на камені не залишає в фортецях Валанеї, Вириті (С. Скляренко);
б) гостро, нещадно розкритикувати що-небудь.
Оратор каменя на камені не залишив від теорій, що заперечують вирішальну роль народу в історії (із журн.);
– Звичайно, – Микола Ілліч хитро посміхнувся, – в цьому дискусійному клубі ми каменя на камені не лишаємо від програм [інших партій] (Ю. Смолич);
(3) Лиша́ти (залиша́ти) / лиши́ти (зали́ши́ти) глибо́кий (невиго́йний, помі́тний і т. ін.) слід у душі́ чиїй і без дод. – дуже вражати кого-небудь, впливати на когось, надовго запам'ятовуватися.
Скористаємося дещо іншими підрахунками. Може, вони не дуже правильні, але залишають глибокий слід у душі (М. Білкун);
Відвідини цвинтаря і .. одверті бесіди з солдатами-гробарями лишали глибокий слід у душі, надовго закарбовувались у моїй пам'яті (Д. Бедзик);
Батькова смерть 1904 року лишила невигойний слід у душі Людмили Старицької-Черняхівської (з мемуарної літ.);
Шанувальники кінематографа змогли побачити копію знаменитої Капели дельї Скровеньї у м. Падуя, розписаної пензлем великого Джотто, яка залишила помітний слід у душах людей (з газ.);
(4) Лиша́ти (залиша́ти) / лиши́ти (зали́ши́ти) слід [за собо́ю]:
а) робити значний внесок у яку-небудь справу.
– Як по-вашому? Що залишає слід?.. – Найперше робота отака, як ваша, лишає слід, – мовив розважно професор (О. Гончар);
б) запам'ятовуватися якими-небудь учинками, справами.
Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки... Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський);
(5) Лиша́ти / лиши́ти в спо́кою (в супоко́ю), рідко – не турбувати.
Посадивши його тут, наш кат на якийсь час лишив його в супокою (І. Франко);
Я лишаю його абсолютно в спокою, аж до покінчення екзаменів (Леся Українка);
(6) Лиша́ти / лиши́ти з но́сом кого, жарт. – обдурювати, ошукувати кого-небудь.
Інколи дядя Живак брав її в розвідку, удаючи себе за сліпого, а Зою – за поводиря. Лишав “з носом” зайд-карателів (В. Земляк);
– Страх не люблю, коли мене лишають з носом... (Василь Шевчук);
– Ні, не дурні були ви з Еппелкросом, Що не дали себе лишити з носом Отим обшарпанцям! (М. Лукаш і В. Мисик, пер. з тв. Р. Бернса);
(7) Лиша́ти / лиши́ти світ – умирати.
О, скажи, моя Вітчизно-мати, Де той світ, веселий, молодий, Що його прийшлось мені лишати, З ворогами йдучи на двобій? (Г. Бойко);
Настане ніч, й квітки почнуть казати Мерцям про світ, котрий вони лишили, І про людей, яких прийшлось пізнати, Заки їх смерть загнала до могили (Б. Лепкий);
(8) Не лиши́ти (не зали́ши́ти, не оста́вити і т. ін.) живо́го мі́сця на кому і без дод.:
а) дуже сильно побити кого-небудь.
А мати Федькова так і спалахнула: .. – Та батько ж з тебе три шкури здере, та він же на тобі живого місця не оставить (В. Винниченко);
б) завдати кому-небудь душевного болю, горя, великих неприємностей і т. ін.
Вона [панна Анеля]! вона! моя іржа – а я залізо. Вона мене всього сточила. Не лишила живого місця (М. Коцюбинський);
в) завдати непоправної шкоди чиєму-небудь здоров'ю.
– Частіше дають знати про себе фронтові рани. Адже війна не лишила на мені живого місця (М. Лукаш і В. Мисик, пер. з тв. Р. Бернса);
(9) Не лиши́ти (не зали́ши́ти, не оста́вити і т. ін.) / не лиша́ти (не залиша́ти, не оставля́ти і т. ін.) [і] на насі́ння – знищити всіх повністю.
Хома має завжди готову одповідь: – Як що робити? Бити. Не лишити і на насіння (М. Коцюбинський);
– Що ж, ми так і дамо їм втекти? – вигукнув Яресько .. – По конях! Доженемо! Не зоставимо на насіння! (О. Гончар).