ЗА́ЛИШКИ мн. (ЗА́ЛИШОК одн.) (те, що лишилось невикористаним, невитраченим; те, що збереглося від руйнування, з давніх часів і взагалі від того, що минуло, зникло), РЕ́ШТА, ОСТА́ЧА, РЕ́ШТКИ мн. (РЕ́ШТКА одн. рідко), ОСТА́НКИ мн. (ОСТА́НОК одн.), ОСТА́ТКИ мн. (ОСТА́ТОК одн.) заст., ПОСЛІ́ДКИ мн. (ПОСЛІ́ДОК одн.) заст., рідко, ПРАХ книжн. заст.; ПЕРЕ́БІРКИ мн., розм. (непотрібні або негодящі); СЛІДИ́ мн. (СЛІД одн.) (руйнування, давнини, хвороби); РЕЛІ́КТ (з давніх епох). На столі лежав нарізаний засохлий хліб, стояли брудні тарілки з залишками їжі, либонь з обіду (Л. Дмитерко); Верхній шар ґрунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського золотистого каменю, залишок доісторичних морів (О. Гончар); — На гроші, що залишилися, куплю квиток, на решту — подарунки (Григорій Тютюнник); Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (А. Шиян); В сінях з льоху Антон вигрібав рештки картоплі (С. Чорнобривець); Прийшов нестаток, випив остаток (М. Номис); Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (І. Котляревський); Стала добре спати і в грудях ніде не болить, значить, останні сліди бронхіту зникли (Леся Українка).
НІЩО́ у знач. ім. (про того або те, хто або що не має ніякого значення, ціни, ваги), АНІЩО́ підсил., ПО́РОХ підсил., ПРАХ підсил. заст., ПШИК зневажл. Марка зігнали із ферми, і вже Павлюк тепер ніщо... (К. Гордієнко); Одно скажу: багатство — тлінь та порох (А. Кримський); Живи, народу вільне слово, Над прахом царських корогов (М. Рильський); Сідав (Іван) писати — горів, серце його радісно стискалося. А тут з великого замаху вийшов пшик (П. Колесник). — Пор. нікче́ма.
ПИЛ (дрібні частинки ґрунту, що зависають у повітрі або вкривають якусь поверхню), ПО́РОХ, ПОРОХНЯ́ВА, ПОРОХНЯ́ рідше, ПОРОХНО́ рідше, ПРАХ заст.; ПИЛЮ́ГА розм., ПИЛЮ́КА розм., ПИЛЯ́КА рідше, КО́ПІТ розм. рідше (густий); КУ́РЯВА, КУ́РИЩЕ підсил., КІ́ПТЯВА розм., КІПТЯ́ГА́ розм., КІПТЮГА́ розм., КУРА́ діал. (перев. у повітрі); КУШПЕЛА́ діал. (клубами в повітрі). Потривожений пил, що досі тихо спочивав в меблях, тепер курився димом та крутився в повітрі (М. Коцюбинський); Під ногами пересохла земля оберталась на порох (П. Панч); Гуде, висвистує оскаженілий вітер.., жбурляє почорніле листя, кушпелить порохнявою (А. Хижняк); Видно, в кабінеті пилюки не бояться — порохня шаром лежить на.. плакатах чи діаграмах (О. Гончар); Йшов (мандрівник) не кваплячись та й не гаючись.. Порохно світилось у його слідах (І. Франко); І пити дасть (мати), і отрясе, Одує прах з його хітона (Т. Шевченко); Грузовик загудів, рушив з місця і за мить заховався у густих, високих хмарах сухої пилюги (В. Собко); Коло натовпу група дітей бігають, брьохають по пиляці (Ю. Яновський); Наче череда йде — такий копіт зіб'ють (А. Свидницький); Ціле небо було не голубе, а жовто-сіре, бо дрібная-дрібнесенькая порохня-курява геть оповила його... (А. Кримський); Спершу в курищі, видно було, маячило щось чорне, а чимдалі, то все більше і більше скривався віз з очей (Панас Мирний); Іде череда й стадо овечок, збиваючи кіптяву (Олена Пчілка); З-під гнідкових ніг та з-під воза почина вириватись кіптяга, курить, обдає вас пилом (Панас Мирний); Чорна кіптюга, підхоплена вітром, носилася понад шляхом, осідаючи на білі сорочки (Григорій Тютюнник); Іде чумак заморений, курою покритий (Я. Щоголів); Сіра кушпела застелила виднокіл позаду (Ю. Мушкетик).
ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини). Замість науки дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч, а то ще часто й густо посилав його читати псалтиря над покійниками (Панас Мирний); Треба було спалити солому, на якій лежав Ант, ставити на вогонь корчаги з м'ясом, готуватись до тризни по покійному (С. Скляренко); З боку сільського керівництва була спроба переконати Щусів, щоб вони не тримали небіжчика аж дев'ять днів, а поховали на другий, ну хай на третій день (П. Загребельний); Коли б мертвий чув, як вона баляси точить, то й той би розреготався, не то вже живий (Г. Квітка-Основ'яненко); Наділи шапки товариші. Зглянулись між собою. Кладуть померлого на лафет, прив'язують вірьовками (О. Довженко); Об умерлім добре говори, а ні, то мовчи (прислів'я); Заплакали, заголосили молодиці, мов мерлого з хати виносять (Г. Хоткевич); Єремія став блідий, потім став жовтий, неначе мрець (І. Нечуй-Левицький); — Заберіть мертвяка... — залепетав Азік нервово, розгублено. — Мертвяк в камері!.. (І. Багряний); Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає (церква) (Т. Шевченко); — Хай тіло твоє лежатиме непохованим і вітер хай розвіє порох проклятого сина! (В. Підмогильний); І ворон мені викопе могилу, І вихор з плачем мій засипле прах (М. Вінграновський).
ПО́ПІЛ (легка пилоподібна, перев. сіра маса, що залишається після згоряння чого-небудь), ЗОЛА́, СПУЗ (СПУ́ЗА) діал.; ПРИ́СОК (ПРИСК рідше) (гарячий попіл з жаром); ПРАХ (від спаленого тіла людини). Пустиня циганом чорніла: Де город був або село — І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло (Т. Шевченко); Під золою і жару не знати (прислів'я); Він, маючи діло з вогнем, вічно вимазаний у спузі, а вмиватися не має коли (Г. Хоткевич); — Неси, парубче, хмиз та спечемо у приску такий обід, що й сам цар не їв (М. Стельмах); Урна з прахом покійного.
РУЇ́НА перев. мн. (залишки зруйнованої споруди, населеного пункту), РУЙНО́ВИЩЕ, ЗВА́ЛИЩЕ розм., ГРУЗ розм., РОЗВА́ЛИЩЕ розм. рідко, РУМО́ВИЩЕ заст., ПРАХ заст. Нехай же сад всесвітній устає Там, де ридала мати на руїні! (М. Рильський); Він дивився на новий будинок, що стояв на місці руйновища (С. Журахович); То тут, то там визирали сірі звалища будівель — свідків славного минулого (Юліан Опільський); Ми столицю підіймаєм з грузів (Л. Дмитерко); Поодинокі перехожі зрідка з'являлися то там, то там серед розвалищ (П. Загребельний); Замість двоповерхового будинку станції побачив румовище (В. Гжицький); Сяє (зірка) .. Над заліза потлілим прахом (А. Малишко).
ТІ́ЛО (організм людини або тварини в цілому), ТІЛЕСА́ мн., заст., ПРАХ книжн., заст.; ПЛОТЬ (на противагу психіці, духовному началу). Дощ застав мене в цім малиняку і зросив мене до голого тіла (М. Грушевський); Так, чистий суфіє! я п'ю. Не дорікай мені: Мій прах создатель замісив На чистому вині (А. Кримський); Прометею, Прометею! Одлетів твій коршак хижий, Не допив живої крові, Плоть живу не доклював (М. Рильський).