ШВЯ́КАТИ

ШВЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., діал. Цьвохкати. Мирон.. візьме прутик, швякає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів’ячого зілля (Фр., І, 1955, 231). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 434.