ПОВЧАЛЬНО

ПОВЧА́ЛЬНО.

Присл. до повча́льний.

Він замкнув зовнішні двері, .. пропустив у сіни Шевченка, замкнув його з канцелярії і повчально додав крізь двері: – Ти тільки там палити не здумай... (З. Тулуб);

Іван Іванович Горобець.., голос якого найчастіше звучав повчально і безапеляційно, йде поруч якось бочком, говорить солодко, заглядає питально у вічі (Ю. Збанацький);

Повчально простежити, як протягом своєї літературної діяльності все більше й більше очищав поет [І. Франко] свою мову (М. Рильський);

А угорець уже говорив йому щось бундючне й повчально, сиплючи строкатим суржиком з російсько-німецько-словацьких слів (О. Гончар);

Коли жарт його видавався самому занадто прозорим, він прикладав пальця до вуст і говорив повчально, повторюючи поширений плакат (І. Багряний).