ФУК

ГА́ЛАС (безладне звучання багатьох голосів), ГАМ, ГА́МІР, КРИК, БУ́ЧА, ГУК, ГУЛ, РЕ́ПЕТ розм., ГВАЛТ розм., КРИ́КНЯВА розм., ЗИК розм., ОГРО́М діал., ЗА́КОЛОТ розм., ГАРМИ́ДЕР розм., БАЗА́Р розм., Я́РМАРОК розм., РЕ́ЙВАХ розм., КАГА́Л розм., ША́РВАРОК розм., ТАРАРА́М розм., КАЛАБА́ЛИ́К діал. (у супроводі біганини, метушіння); ФУК діал. (при сварці). — У місті дуже багато крику та галасу, а в селі найкраще, й тихо й вільно (Панас Мирний); Скрізь було чути гук, шум, гам, свист (І. Нечуй-Левицький); Мов розв'язався мішок із гамором: крик, зик, пискотня... (С. Васильченко); На розі біля магазину господарчих товарів — знов натовп, шарварок, буча (О. Гончар); Голоси спліталися в один суцільний гул, і розібрати щось було неможливо (В. Кучер); З несамовитим галасом наїхали (цигани) в своїх халабудах у село.., а потім з не меншим репетом, аніж приїхали, знялися в дорогу (М. Стельмах); І враз — заглушаючи всю метушню і ґвалт — по квартирі розляглися широкі й повнозвучні акорди рояля (Ю. Смолич); Гамір і крикнява поволі влягалися, торговище втихомирювалося (П. Загребельний); У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок — гук, огром (Марко Вовчок); За столом здіймався страшенний заколот. Тася вищала, як зарізане порося, стара попадя бурчала (М. Коцюбинський); Гармидер, галас, гам у гаї (Т. Шевченко); Аж на третій яр чути ваш базар! (прислів'я); До приймальні зайшов Гаманюк.. — Що це в тебе за ярмарок? — спитав невдоволено. — Такий сьогодні прийом, — пояснила півголосом (Христя) (М. Ю. Тарновський); Скориставшись відсутністю старших, дівчатка підняли цілий рейвах (М. Олійник); Кагал, гармидер стояв у хаті (Панас Мирний); В школі, де розташована кіногрупа, гамір, шарварок: класами заволоділа дітвора (О. Гончар); Пам'ятаєш, якого наробив ти колись тарараму, коли виїздила екзекуція в Григорівку? (С. Васильченко); Знявся такий калабалик, що хоч вуха затикай (С. Добровольський). — Пор. 1. крик.

КРИК (сильний різкий звук голосу), ПО́КРИК розм., ГУК розм., РЕ́ПЕТ розм., ЗІПА́ННЯ розм., ФУК діал.; СКРИК (раптовий, уривчастий); ГРИ́МАННЯ (погрозливий звук); ЛЕ́МЕНТ, ЛЕМЕНТУВА́ННЯ (перев. з плачем); ВИСК, ВЕ́РЕСК, ВЕРЕСКОТНЯ́ розм., ВЕРЕЩА́ННЯ розм. (пронизливий, різкий звук); ЗОЙК (перев. з плачем — від болю, страху, горя); ПО́КЛИК (звук, що кличе, застерігає тощо). І раптом крик: чиїсь діти кричать (Є. Кротевич); — Ой мені темно! — розтявся крик зненацька. Нема гуку, до якого можна дорівняти сей покрик з розпачі (Леся Українка); З горла мого видерся якийсь страшний, надприродний репет (Ю. Смолич); Долітає Андрієве зіпання: — Тетяно Гнатівно, дайте нам лекцію закінчити (С. Васильченко); Говорив (Юра) із нею часто з фуком, не раз і побивав (І. Франко); Скрик був голосний. Семенова мати була в садку й почула (Б. Грінченко); Варя кінець кінцем замовкла. Слова не проронивши, вислухала гримання Хоми (Я. Гримайло); Лемент і плач стояв у селі (А. Турчинська); Пристань заворушилася багатотисячним роєм найрізноманітніших кузьок, сповнилася густим лементуванням (Г. Епік); І потекли струмки вздовж вулиць, обіч тротуарів, І діти, поскидавши черевички, З безумним виском бігали по них (М. Рильський); Дорогу перебігає табунець дівчат, хтось помічає Дмитра, скрикує "Ой, парубок", і всі з вереском раптом зникають за тинами (М. Стельмах); На пляжі Юрчик перший роздягнувся і побіг у воду, в найбільшу гущавину людей біля берега, звідки лунали вигуки, галас, верещання (Л. Смілянський); — Ляга-а-й! — пролунав хриплий зойк. Офіцери впали.. Посипались бомби (О. Довженко); — Птруа.. птруа!.. Горляний поклик все навертає крайніх (овець) в отару (М. Коцюбинський).

СВА́РКА (гостра розмова, що супроводжується докорами, образами), СВА́РА перев. мн., ЛА́ЙКА, КОЛОТНЕ́ЧА, РОЗРА́ДА, СУ́ТИЧКА, БАТА́ЛІЯ ірон., СВАРНЯ́ розм., ГРИЗНЯ́ розм. ГРИЗОТНЯ́ розм. рідше, ГРИЗО́ТА розм. рідше, КРИК розм., ЗА́КОЛОТ розм. рідше, ЗМАГА́ННЯ розм. рідше, ЗА́ЧІПКА рідше, КАЛАМУ́Т рідше, ЗВА́ДА заст., СВАР діал., ПО́СВАРКА діал., ЗВЯ́ГА діал., ЗМА́ЖКА діал., ДРА́ЧА діал., ФУК діал; ПЕРЕПА́ЛКА розм., ПІКІ́РУВАННЯ розм., ПІКІРО́ВКА розм., ПЕРЕСВА́РКА діал., ПЕРЕСВА́Р діал., ПЕРЕДИ́РКА діал., ПЕРЕДРА́ЧКА діал. (взаємне ображання гострими або лайливими словами). Лайка та сварка, бучі та колотнечі! Не було того дня, щоб вони між собою не лаялись (Панас Мирний); Днедавня свара!.. Час її забути (М. Зеров); — Мені усі ви рівні; я в ваші чвари та свари не мішаюсь (П. Куліш); Іноді доходило до гострих сутичок між матір'ю і дочкою (А. Хижняк); З тобою недолі нас кревно з'єднали — Не буде між нами розради (М. Старицький); — А в нас, вуйно, ввечері така була сварня у хаті (П. Козланюк); Після трьох днів гризні допіру Іван Федотович помирився з жінкою (С. Васильченко); І гризотні нема з жінкою: любо та тихо, по-божому (М. Коцюбинський); Звичайне — гризота, сварка та бійка! Кого вони не пригнуть до землі (І. Франко); Орисі після такого домашнього заколоту зробилося погано (Григорій Тютюнник); Коло шинку кріпаків ціла юрба, позбивались у купу. Крик, гук, спірка, змагання (Панас Мирний); Свар не свайба (прислів'я); Вони щодня вагуються. Така звяга йде в дому (Ганна Барвінок); Кайдаш і Лаврін микались і собі в бабську змажку, кричали на все горло (І. Нечуй-Левицький); Данило з подивом прислухався до їхньої пересварки (М. Стельмах); Невже Цимбалу приємно підхоплювати оті колючі запитання, слухати сердиті перепалки (С. Журахович). — Пор. 1. сканда́л.

ФУК¹, а́, ч.

Шашка, яку знімає партнер за недогляд під час гри в шашки.

Узяти фука.

ФУК², у, ч., діал.

Крик, галас; дорікання, сварка.

Безглуздий фук.

○ (1) З фу́ком – з криком, галасом, докорами; сварливо.

– Ну-ну! – розходились! От іще татуня спом'яніть! – озвалась Мася з фуком (А. Свидницький);

Говорив [Юра] із нею [жінкою] часто з фуком, не раз і побивав (І. Франко);

Виштовхує [Віра Славка́] – за двері: з фуком, грюкотом, демонстративно одягається – на цілий день. Пішли (Я. Качура).

◇ Вки́нути фука́ див. вкида́ти.

• ¬ приставка (0): -
• ∩ корень слова (1): ФУК;
• ∧ суффикс (0): -
• ⏰ окончание (0): -

(в шашках)

брать за фук — coger en descuido, soplar vt

Фук:

— крик, галас, сварка; з фуком — сердито [21]

— лайка, крик [XII]

— крик, галас, сварка; говорити з фуком: говорити сердито [IV]