КЛАСИЦИЗМ

класици́зм

• класицизм

(від лат. classicus — взірцевий)

- естет.-художня система, стиль і напрям у європейській л-рі й мист-ві 15 — поч. 19 ст., що характеризується орієнтацією на естетичні норми й зразки античної класики. На цьому грунті поставали класицистичні напрями й течії, серед яких найзначнішими були ренесансний К. 15 — 16 ст., К. доби абсолютних монархій 17 ст. і просвітительський К. 18 ст. Норми й зразки К. його теоретики проголошували вічними й абсолютними, придатними для всіх епох і народів, але на практиці кожної епохи вони зазнавали худож. трансформацій. Основоположним для класицистичного типу творчості є розуміння краси як досконалої форми, прагнення до "правильності" й нормативності творчості у відповідності з системою законів і правил К., тяжіння до концентричних і замкнутих форм. Поява ренесансного К. була наслідком величезного впливу античності на худож. культуру Відродження. Антична спадщина набула значення норми й недосяжного зразка, хоч водночас ренесансні митці були далекі від нетворчого наслідування класичних взірців. Ренесансний К. особливо виявився в неолатинській л-рі 15 — 16 ст. (Дж. Понтано, А. Поліціано, И. Секундус, К. Цельтіс, Я. Панноній, А. Кржицький та ін.). Ця л-ра культивувала жанри класичної поезії — елегії, оди, ідилії, епіграми тощо, відновлювала жанри класичної прози (біографія, епістола, діалог, промова тощо), прагнула відродити античну драму. На рубежі 17 ст. відбувається переростання ренесансного К. в К. доби абсолютних монархій.

Найповнішим втіленням класицистичного типу творчості вважається К. 17 ст., передусім французький. Виник він на грунті формування і розвитку феодальних монархій і певною мірою виступав виразником їх ідеології, його світоглядні засади складалися під впливом раціоналістичної філософії 17 ст., зокрема картезіанства. "Ідея" у класицистів теоретично підпорядковувалась "природі", але на практиці класицист не стільки наслідував "природу", скільки узгоджував її зображення з ідеальною моделлю, яка існувала в його індивід, свідомості. К. характеризується суворою регламентацією системи жанрів і видів, принципів їхньої "чистоти". Жанри й жанрові різновиди класицистичної л-ри відносились до певних стилів — "високих" (трагедія, поема, ода), "середніх" (комедія) і "низьких" (ідилія, сатира, байка), закріплялися за ними. Завершене вираження нормативна поетика К. з її кодексом законів і правил здобула у віршованому трактаті Н. Буало "Мистецтво поетичне" (1674). Класицизм 17 ст. охопив різні види мист-ва, але на першому плані був театр. Тому провід. жанрами у л-рі К. стали трагедія і комедія. Найвидатнішими майстрами трагедії були П. Корнель і Ж. Расін, комедії — Мольєр. Великого поширення у 18 ст. набув просвітительський К. Він наповнюється іншим, "третьостановим" змістом, вступає з активну взаємодію з Просвітительством, яке пройшло принаймні дві стадії конвергенції. На першій — відбувається пристосування "старого класицизму" для вираження нової просвітит. ідеології; ця "вольтерівська стадія" була ще пов'язана з естетико-худож. засадами К. 17 ст. У 2-й пол. 18 ст. починається інтенсивне формування К. нового типу, який у сучас. науці прийнято називати неокласицизмом. Він витворив свої естетику, поетику й стиль. Естетичної опори неокласицизм теж шукав в античності й знаходив її у мист-ві демократичних Афін та республіканського Риму. Неокласицисти виходили із постулату, за яким політ. свобода є необхідною передумовою справжнього мист-ва. Античність вони трактували як царство свободи й краси, наслідування античності розуміли ширше й вільніше, без суворої нормативності й регламентації. Розквіт неокласицизму відбувся в кін. 18 ст., охопивши різні країни й різні види мист-ва. В л-рі найвидатніші його вияви — веймарський класицизм Й. В. Гете й Ф. Шіллера, поезія А. Шеньє і драматургія В. Альф'єрі, л-ра Великої франц. революції. В укр. л-рі розвиток К. має багатовікову історію. Наприкінці 15 — в 1-й пол. 16 ст. у творчості укр. латиномовних письменників досить виразно означився ренесансний К. У 2-й пол. 17 — 18 ст. значного поширення на Україні набуває К. у шкільних поетиках, зокрема шкільній драмі. Проте в укр. л-рі він не переріс у розгалужену худож. систему. Певні класицистичні риси й тенденції наявні у творчості ряду укр. письменників 18 — поч. 19 ст. від Феофана Прокоповича й Георгія Кониського до І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського і Г. Квітки-Основ'яненка.

■ Літ.: Бояджиєв Г. Искусство классицизма. "Вопросы литературы", 1965, № 10; Обломиевский Д. Д. Французский классицизм. М., 1968; XVII век в мировом литературном развитии. М., 1969; Проблеми Просвещения в мировой литературе. М., 1970; Наливайко Д. С. Искусство: направлення, течения, стили. К., 1981; Русский и западноевропейский классицизм М., 1982.

Д. С. Наливайко.

КЛАСИЦИ́ЗМ, у, ч.

1. Напрям в європейському мистецтві XVII – початку XIX ст., суть якого полягала в наслідуванні мистецтва Стародавньої Греції, Риму й чіткому дотримуванні системи визначених правил і прийомів відтворення дійсності.

Феофан Прокопович навчався в славній тоді Римській академії, де вчився філософії й богословію, і там він й виховався на найкращих зразках класицизму та гуманізму (І. Огієнко);

Звідси, з панського дому, вибудуваного в стилі класицизму, на старому фундаменті, поширювались всілякі чутки, що, побувавши на кількох язиках, ставали зовсім неправдоподібними (Г. Пагутяк);

З усією силою класицизм виявив себе в архітектурних творах Андреа Палладіо (з наук.-попул. літ.).

2. Тип, манера художньої творчості, що характеризується стрункою виразністю, ясністю, закінченістю, гармонією між формою та змістом.

Класицизму Гете протистояв романтизм, що зароджувався, а також бароко (з навч. літ.).

Стиль, який наслідував античні зразки, в європ. літературі XVII-XVIII ст., музиці XVIII — поч. XIX ст., мистецтві XVII — середини XIX ст. Видатні досягнення франц. літераторів П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж.Б. Мольєра, Ж. Лафонтена, Б. Паскаля; розвиток трагедії, оди, сатири, поеми; культ форми, гармонії, ясності та стилістичної однорідності; багата палітра ідей у теорії літератури й критиці, романтизація естетики (кодифікатор поетики — Н. Буало). В музиці к. передував протокласицизм (берлінська, мангаймська, старовіденська школи, франц. клавесиністи); реформа опери (Х.В. Ґлюк), розквіт гомофонії, симфонічної та камерної музики (соната, сонатна форма); діяльність віденських класиків (Й. Гайдн, В.А. Моцарт, Л. ван Бетовен). Розквіт малярства (Ж.Л. Давід) та скульптури (А. Канова, Б. Торвальдсен), домінування історичної та міфологічної тематики; в архітектурі (Дж. та К. Едеми, Д. Мерліні, Ж.Ґ. Суфло) монументальні урбаністичні проекти, будівлі за античними та ренесансними зразками; в Україні к. представлений творами Ф. Прокоповича (драматургія), П. Ярославського, А. Меленського, В. Беретті (архітектура), В. Демута-Малиновського, І. Мартоса (скульптура); елементи к. притаманні музиці М. Березовського, Д. Бортнянського.

[klasycyzm]

ч.

klasycyzm

Classicism