ПРОВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).
2. що і без прям. дод., перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом.
– Кохайлику! – ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана (О. Ільченко).
3. Воркувати якийсь час.
-ую, -уєш, док.
1) неперех.Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).
2) перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом.
3) неперех. Воркувати якийсь час.
Дієприслівникова форма: проворкувавши
див. сказати