СКРЕБТИ

СКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. скріб, скребла́, ло́; недок., кого, що.

1. також без дод. Проводити по якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або зачіплюючи.

Запанувала мовчанка, тільки чути було, як постогнує Огоньков і скребе бритвою Чумаченко (Григорій Тютюнник);

// безос.

Кругом стін скребло, у комині гуло (О. Стороженко);

// Знімаючи верхній шар чим-небудь гострим, жорстким, чистити що-небудь.

Надсадно ревучи моторами, вони [екскаватори] скребли ковшами глинисте дно (з газ.);

Настя схопила свою лопату і так ретельно почала скребти боки канави, що земляні бризки летіли врозтіч (О. Копиленко);

// Тручи чим-небудь гострим, жорстким, робити щось чистим, блискучим.

– А те, що вони [коні] трохи грязні, то нічого не зробиш – у кізяках же сплять .. Скільки ти не скреби та не чисть, то воно біліше лебедя не буде (Григорій Тютюнник).

2. Чухати.

Люди слухають [Мирона] похнюпившись. Інші – потилицю скребуть... (Панас Мирний);

– Ану, потягаємося, чия-то візьме, – подумав він, скребучи бороду (Панас Мирний).

3. також без дод., перев. у сполуч. зі сл. душа, серце, перен. Завдавати турбот, хвилювань; тривожити, мучити.

Досада скребе, як кішка лапою (Номис);

– Горе скребло й скребе мою душу (О. Стороженко);

Правда по серці скребе (І. Франко);

Велика туга скребе їй серце (Панас Мирний);

// безос.

Люду мимо чимало пройшло, Радий гомін та жарти, – байдуже... А на серці у мене скребло, І не легше було мені, друже! (П. Грабовський).

◇ Гри́зти (точи́ти, рідко скребти́) / прогри́зти (проточи́ти) го́лову див. гри́зти;

Кі́шки (коти́) шкребу́ть (скребу́ть, скубу́ться, шкребу́ться) в (по) душі́ (на (в) се́рці) див. кі́шка;

(1) Мо́ркву скребти́ (скрома́дити, струга́ти) – сварити, лаяти когось.

Чує стара: на службі йому щодня моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Панас Мирний);

Гримає [стара], звісно – на невістку: .. то се не туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити (Г. Квітка-Основ'яненко);

(2) Перо́м скребти́, ірон. – писати.

Лягли тумани з Фінської затоки, Пером гусиним скріб чиновний люд (Л. Дмитерко);

(3) Скребти́ (ску́бти, скрома́дити) / наску́бти (наску́ба́ти) мо́ркву – дорікати кому-небудь або лаяти, сварити когось.

Чує стара, на службі йому щодня моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Панас Мирний);

Гримає [стара] звісно – на невістку: то се не туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити (Г. Квітка-Основ'яненко);

Яцько Ходика вуса підкрутив. Он як шанується до нього Терновий. Наскубли моркву, то й поштивий став (Н. Рибак);

// бити.

Січовики, підтримувані низовиками, кричали: – Гідний! Гідний! – Не комизись, а то наскубемо моркву! – Бути тобі кошовим! (Н. Рибак);

Чорти́ скребу́ть див. чорт;

Як (мов, ні́би і т. ін.) ми́ші на се́рці шкребу́ть (шкря́бають, скребу́ть) / зашкребли́ (зашкря́бали, заскребли́) див. ми́ша.

СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док.: поскребти́ (пошкребти́), скребну́ти (шкребну́ти), шкрябну́ти, шкрябону́ти підсил. Одна (собака), добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев'яними ложками об миску (Г. Епік).

ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́), ЧУХМА́РИТИ розм., СКРОМА́ДИТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ЧЕРСА́ТИ діал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). — Док.: почу́хати, скребну́ти (шкребну́ти), почухма́рити, поскрома́дити, шкрябну́ти, черсну́ти, дряпнути. Микола зітхнув, покрутив кудлатою головою й став її чухати (Лесь Мартович); Люди слухають похнюпившись. Інші — потилицю скребуть... (Панас Мирний); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, чихнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою (П. Панч); Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив (Панас Мирний); Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови (М. Коцюбинський).

I

вишкрібати, вишкрябувати, доскрібати і доскрібувати, дошкрібати, дошкрібатися, дошкрібуватися, драїти, драяти, підскрібати, підчищати, підшкрібати, підшкрябувати, скребати, скреботати, скреботіти, скрести, скромадити, скрябати, скряботати, скряботіти, човгати, човгикати, шарудити, шарудіти (чим), шкребти, шкробати, шкромадити, шкрябати, шкряботати, шкряботіти, ялозити

II

див. терти

1) (підлогу та ін.) to scrape; to scrub

2) (кігтями, нігтями) to claw, to scratch

【未】

1) 抓, 搔, 挠; (用刀) 刮

2) 抓得很响(指老鼠)

Скребти́, скребу́, скребе́ш; скріб, скребла́, скребли́; скрі́бши

Скрабаць

Skrapa

Skrape

Skrabe