ВО́ЛЬНИЦЯ, і, ж., збірн., іст.
Селяни-кріпаки, ремісники і т. ін., що тікали від поміщиків і поселялися на окраїнах Московської держави й Польщі, стаючи козаками і здобуваючи таким чином певну незалежність.
Нижче гримучих камінних порогів [Дніпра] осіла була на довгі часи запорізька вольниця (М. Рильський);
– Сибір був захоплений буйною вольницею Єрмака, тими людьми, яким було тісно на Русі (М. Стельмах);
Один [материн брат] пішов до червоних, і його десь на Перекопі вбито, а другий, зовсім підліток, у Махна опинився, степова ота вольниця затягла, розгульне тачанкове життя (О. Гончар).
-і, ж., збірн., іст.
Селяни-кріпаки, ремісники і т. ін., що тікали від поміщиків та поселялися на окраїнах Московської держави й Польщі, здобуваючи таким чином певну незалежність.