ПОНЕВО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до понево́лити.
Зібралися всі домашні і всі дикі звірі, поневолені чоловіком, і ухвалили вислати до царя Соломона післанців [посланців] з-поміж себе (І. Франко).
2. у знач. прикм. Який перебуває під якимсь гнітом.
Коли б могли вони тим людям нагадати Про поневолених, замучених братів, .. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова... (Леся Українка);
Радянська Армія .. визволила поневолені народи з-під фашистського чобота (Остап Вишня);
Син поневоленої України [Т. Шевченко], засланий на древню землю казахів. Живучи серед них ціле десятиліття, він терзався їхнім горем (з газ.).
ПІДНЕВІ́ЛЬНИЙ (який перебуває в неволі, під чиїмсь гнітом тощо), НЕВІ́ЛЬНИЙ, ПІД'ЯРЕ́МНИЙ, КАБА́ЛЬНИЙ заст.; ПОНЕВО́ЛЕНИЙ, УЯ́РМЛЕНИЙ (якого хтось поневолив). Була б доля Федоровича схожою на долю всіх підневільних, згорьованих робітників (Ю. Збанацький); Є ціла категорія чоловіків, які через психічні властивості свої можуть бажати тільки жінок невільних (В. Підмогильний); (Олізар:) Гляньте: вже в потухлих очах під'яремних людей загорається гордий огонь волі (С. Васильченко); Кабальний селянин; Син поневоленої України, засланий на древню землю казахів, .. терзався (Т. Шевченко) їхнім горем, горем знедолених, гнаних (з газети); — Ми раді допомогти богатиреві, що уярмленому народові здобуватиме волю (А. Шиян). — Пор. 1. пригно́блений.
-а, -е.
1) Дієприкм. пас. мин. ч. до поневолити.
2) у знач. прикм. Який перебуває під якимсь гнітом.
понево́лений
[понеиволеинией]
м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і
Понево́лений, -на, -не