НЕЗДВИ́ЖНО

НЕЗДВИ́ЖНО, поет. Присл. до нездви́жний. Дикою темною скелею стояв [крейсер] серед сліпучості, нездвижно вкарбований в просторінь моря і неба (Гончар, Тронка, 1963, 36). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 316.