ЯЧАТИ

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ розм., ГОЛОСИ́ТИ розм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). — Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути (ви́скнути), завища́ти, вере́сну́ти (вере́скну́ти), завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); — Ануте, хлопці, зв'яжіт їх обоє, зав'яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп'ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

ЯЧА́ТИ (перев. про птахів — жалібно кричати), КВИЛИ́ТИ, СКИ́ГЛИТИ рідше. — Док.: прояча́ти, проквиля́ти, проквили́ти, проски́глити. Гуси ячать над землею (Б. Олійник); Вив вітер осінній, квилили сичі... (І. Нехода); Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче (Т. Шевченко); І каня десь в лазурі проквиляла (І. Франко).

ЯЧА́ТИ, ячу́, ячи́ш, недок.

1. Жалібно кричати, квилити (про птахів, перев. лебедів).

На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (О. Олесь);

Над водою урагани мчать, Паруси злітають над водою, Понад піною холодною, рудою Журавлі потомлені ячать (Т. Масенко);

Гуси ячать над землею (Б. Олійник);

* Образно. Блакить ячить, і гори, як орган, І пісня, як рука, що не дає упасти (Л. Первомайський);

Вози, спускаючись на гарячих гальмах, лунко ячали в міжгір'ї, мов лебеді з старовинних слов'янських пісень (О. Гончар);

Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать. Гіркі... солодкі... чорні і червоні... Як привиди мальовані ячать (М. Вінграновський).

2. розм. Кричати, гомоніти (перев. про людей).

– Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко);

Оглянувся назад – ледве видно в туманах стежину, А прислухаюсь – ледве якісь там ячать голоси... (М. Рильський).

яча́ти

[йачати^е]

-чу, -чиш, -чи^емо, -чи^ете; нак. -чи, -ч'іт'

Яча́ти, ячу́, ячи́ш, яча́ть