ПОГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. погримля́ть; док.
1. безос. Про грім – певний час утворювати гучний, різкий звук; гриміти якийсь час.
[Харитон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє..! Отже, тільки погриміло та поблискало... (М. Кропивницький);
[Платон Гаврилович:] А мені здається, що не буде [дощу]. Отак погримить-погримить та й мине (С. Васильченко).
2. чим і без дод. Якийсь час утворювати гучні протяжні, розкотисті звуки (від ударів, падіння, пострілів тощо); погуркати.
Погриміти відром.
Дієприслівникова форма: погримівши
погреметьДеепричастная форма: погремев
-млю, -миш; мн. погримлять; док.
Гриміти якийсь час. Погриміти відром. || безос.
1) to thunder, to roll for some time
2) перен. to rattle, to roar a little; to rumble, to peal for a while
Погримі́ти, -млю́, -ми́ш, -мля́ть