ШВО́РІНЬ

ШВО́РІНЬ, рня, ч. Металевий або дерев’яний стержень, що є вертикальною віссю передка воза, візка чи поворотним пристроєм в автомобілі, локомотиві і т. ін. [Гавкун:] Ану лишень, назвіть усі частини чумацького воза. А нуте, хто знає?.. [Василь:] Шворінь і такі інші подробиці (Сам., II, 1958, 108); Причіп-розпуск зроблено без кузова, він має поворотний коник, який з’єднується з рамою з допомогою шворня (Автомоб., 1957, 16); Гаврило десь іде вулицею з товстим шворнем у руках (Мик., II, 1957, 20); На землі під ганком, спиною обпершись об колону, Невкипілий стояв з шворнем у зведеній над головою руці (Головко, II, 1957, 309). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 434.