ПОГРИ́МАТИ і розм. ПОГРІ́МАТИ, ає, ають, недок., ПОГРИМА́ТИ і розм. ПОГРІМА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Про грім – час від часу утворювати гучний, різкий звук.
Став грім погрімати, стала чорна хмара наступати (Сл. Б. Грінченка);
Вже переходить гроза, – ще трохи погріма та й затихне (Сл. Б. Грінченка).
2. Утворювати час від часу гучні протяжні, розкотисті звуки (від ударів, падіння, пострілів тощо); погуркувати.
Із разних [різних] пищаль погрімали, Хмельниченка гетьманом поздоровляли (А. Метлинський);
Став козак конівкою по мосту добре погрімати (Сл. Б. Грінченка).
3. тільки док., на кого і без дод. Посварити когось, покричати на когось.
Погримала на його Мотря, налякала, що бозя битиме, коли таке буде робити (Панас Мирний);
Оце він, власне, й хотів сказати. Пожену [худобу пастися], мовляв, а ти погуляй з подругами. А то в жарт погримав (А. Головко).
ПОГРИМА́ТИ див. погри́мати.
Дієприслівникова форма: погримавши
-аю, -аєш, док.
Гримати якийсь час.
(на когось) to shout at one, to scold (a little)
Погри́мати, -маю, -маєш, -має