ЛИПИНА

ЛИ́ПИНА, и, ж.

1. Липове дерево.

У самій гущавині дубрівній, де там липина і горобина, і дуб кучерявий поспліталися вітами зеленими .. – забралась [Катря] аж туди, та й сидить (Марко Вовчок);

Галявину оступили вікові дуби, соснина між дубами і липина вигналася, – як усе тягнеться до сонця! (К. Гордієнко);

Тихо. Липина й бересток, ніби й собі злякавшись страшної темної сили, не шелестять густим листям... (В. Винниченко);

// Гілка липового дерева.

В кожнім кутку [хати] гілляка зелена, на кожнім гвіздочку кленина або липина (А. Свидницький).

2. діал. Тріски.

– На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Г. Квітка-Основ'яненко);

Потрощити на липину (Сл. Б. Грінченка);

Найбільш давнім типом освітлення хати була скипка (“липина”) (з наук.-попул. літ.).

ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНА діал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА (ДРУ́ЗКА) розм. (перев. у мн. — невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка — перев. для розпалювання, освітлення). Лісник приніс сухих трісок, — розвели вогнище (А. Головко); Маруся взяла з рук Анниці скіпку з вогнем (Г. Хоткевич); Він біг, що було моці в його тонких, мов скіпи, ногах (І. Франко); — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Г. Квітка-Основ'яненко); — Де ж твоя голобля, хлопче? — Потрощив на дрізки (О. Ільченко); Він відхиляє заслінку, загрубілими пальцями шукає в попелі вічного вогню. Золотою купкою заблищали жарини, приклав до них смільну скалку (М. Стельмах); В хаті стало зовсім темно.. Мати підпалила лучину і почала стелити собі ліжко (В. Гжицький). — Пор. 1. ска́лка.