ЯРИТИСЯ

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм., ЛЮТИ́ТИСЯ підсил. розм., НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., САТАНІ́ТИ підсил. розм., БУ́ЙСТВУВАТИ підсил. рідко, БУРХОТА́ТИ (БУРХОТІ́ТИ) підсил. рідко, ЯРИ́ТИСЯ підсил. рідко, ЯРІ́ТИ підсил. рідко, ШПУВА́ТИ діал. А за вікном надворі бушує й казиться ніч — хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися — так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам'ятай, — вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення — шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). — Пор. 1. вирува́ти.

I. ЛЮТУВА́ТИ (бути в стані крайнього роздратування, гніву; дуже сердитися); ЛЮТИ́ТИСЯ, ЛЮТУВА́ТИСЯ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИСЯ, РОЗЛЮ́ЧУВАТИСЯ, РОЗ'Я́ТРЮВАТИСЯ, БІСНУВА́ТИСЯ, ЗВІРІ́ТИ, СКАЖЕНІ́ТИ, ШАЛЕНІ́ТИ, ШАЛІ́ТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИСЯ, НАВІЖЕНІ́ТИ, НАВІСНІ́ТИ, САТАНІ́ТИ розм., ЯРИ́ТИСЯ розм., ЯРІ́ТИ розм., ЯРУВА́ТИ розм., РЕШЕТИ́ТИСЯ розм., БІСИ́ТИСЯ розм. рідше, МОРДУВА́ТИСЯ розм. рідше, ПАСІЮВА́ТИ діал. — Док.: розлютува́тися, розлюти́тися, роз'я́три́тися, озвірі́ти, розходи́тися, оскажені́ти, ошалені́ти, ошалі́ти, роз'яри́тися, осатані́ти, посатані́ти. Шовкун лютував, він не міг спокійно зносити того, що говорилося сьогодні з трибуни про Максюту (Д. Бедзик); Він лютився та трохи не бив сам себе, а при тім і директорові чимало прокльонів дісталось (Лесь Мартович); Я лютувавсь не менш за негоду, і хоч сьогодні втихомирилось надворі, навіть одлига, а в серці мому таки лишився жаль — за втраченим часом (М. Коцюбинський); Такий був (Данило) яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок); — Я теж біснувався з його зухвальства. Ми мало не зчепилися (Я. Баш); Павло знімає зі спини (Хоми) чувал, .. половину відсипає. — Що ти, Павле, навіщо? — метушиться Хома. — Неси, кажу, — раптом звіріє Павло (Григорій Тютюнник); — Ти відчинила (кватирку)? — раптом озвіріла матушка Раїса (О. Донченко); Свекруха розсердилася, розходилася, нагримала на Якова, що жінці потурає (К. Гордієнко); Він (комендант міста Первомайська) лютував, скаженів, розстрілюючи і вішаючи особливо люто і нещадно (В. Козаченко); Коли справа доходить до колгоспів, тут угорець упинається, як віл. Тоді Хома шаленіє (О. Гончар); Він спалахує гнівом, шаліє (К. Гордієнко); Роз'ярився (Турн) і без пощади всіх косив (І. Котляревський); Олександра сатаніла. Її дратувало мовчання Настине (М. Коцюбинський); — Пригадуєте, як він посатанів, коли побачив вас? — розсміявся Суботін (Я. Баш); Простесенько к Палланту мчиться (Турн), Зубами скреготить, яриться (І. Котляревський); Оце тобі, враже, остання хвилина! Хотів нас загарбать? Не дуже ярій (П. Тичина); Потім ярує (Турн) од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс (І. Котляревський); Довго Яким решетився, кричав аж охрип (С. Ковалів); Дівчата мовби веселіли з того, як бісився Нестір (К. Гордієнко); Мордується, мов скажена пані (прислів'я); Колгоспники й трактористи насідають на Журяка, а Проць просто аж пасіює (В. Бабляк). — Пор. I. се́рдитися.

ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИ поет., ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше. На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками — Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум'я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум'янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить (Горпина) (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).

ГОРІ́ТИ чим, від чого і без додатка (пройматися сильним почуттям), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше. Його мозок горів прагненням величного, світлого далекого (О. Досвітній); Шевченко.. накидав на папері тендітну постать Кульжан,.. насолоджуючись шаленим темпом роботи й весь палаючи творчою радістю (З. Тулуб); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (М. Чабанівський); Палахкотало гнівом сите заросле щетиною лице (К. Гордієнко); Петро.. шепнув, паленіючи від гніву: — Ти чуєш, Іване? (Д. Бедзик); Нива шепче думу колискову, Як ти жив, страждав, полум'янів (А. Малишко); Любові й світла не сховаєш, і парубок палав, жахтів огнем, ярився, пломенів (О. Ільченко); Доперва вирвавшись на волю з кайданів, Жагою до життя горівполоменівв (пан Тадеуш) (переклад М. Рильського).

ЯРИ́ТИСЯ¹, яри́ться, недок.

Випромінювати яскраве світло.

Всі, мовчки зітхаючи, позирали на рудого хлопчика, що широко розкритими очима вдивлявся в горно, де напружено гуло й ярилось невеличке біле полум'я (П. Колесник);

* Образно. [Демон:] Горить нелюдською жагою кохання у душі моїй, яриться пристрастю палкою безумство захватів і мрій (М. Драй-Хмара);

// Яскраво зеленіти.

Яриться на луках і в садах зелена, пишна трава (Н. Рибак);

– Розлучалися в горах, а зустрілися в долах, – промовив Шовкун сумовито .. – Тоді ще красне літо горіло, а зараз, бач, осінь все мряками затягла... Тільки озимина ото ще й яриться... (О. Гончар).

ЯРИ́ТИСЯ², ярю́ся, яри́шся, недок., розм.

Бути дуже роздратованним, розгніваним; лютувати.

Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютовав [лютував] неситий (І. Котляревський);

// Бушувати, шаленіти (про явища природи).

Він [Славута] не лінь у грудях крив – Як лев, умів яриться! (Л. Первомайський);

* У порівн. Розповідь його була рівна, без особливої патетики, то злегка глумлива, то сповнена теплого ліризму, але гаряча, запальна, наче ярився в ній владно стримуваний вогонь (П. Колесник).

яри́тися

I [йарити^ес'а]

-р'ус'а, -рис':а, -риц':а, -ри^емос'а, -ри^етес'а, -р'ац':а; нак. -рис'а, -р'іц':а (лютувати)

II [йарити^ес'а]

-риц':а (випромінювати світло; світитися)

див. сердитися, біснуватися, злитися

(лютувати) to become furious, to get into a fury

див. сердитися

Сердитися