ШПАРГА́ЛКА, и, ж., розм.
Аркуш паперу із замітками, якими учень або студент користується потай від викладача.
Юрко низько схилив голову, обличчя його стало таке червоне, наче жоржина. І – ні слова! Тай що йому тепер казати, коли впіймався з шпаргалкою? (О. Донченко);
Нелегко даються йому науки, .. але з гордості, з честолюбства він не хоче знати шпаргалок, не хоче покладатись на випадок, хоче прийти на екзамен з твердою певністю в собі (О. Гончар);
// Написаний заздалегідь текст публічного виступу.
Він узяв із столу шпаргалку і повагом оголосив порядок денний (Г. Епік);
Я підвівся. Надіваю окуляри, збираю свої шпаргалки. Хвилююсь (А. Шиян);
– Ну, вже і оратор з тебе! – .. А оратор!.. Як устав та як сказонув, то насилу вгомонилися, так аплодували. .. Мені шпаргалок не треба (Д. Ткач).
Толковый словарь иностранных слов Л. П. Крысина.- М: Русский язык,1998.
Rzeczownik
шпаргалка f
Potoczny ściąga f
żłób m
plagiat m
oszalowanie odczas. n
ж. разг.
aide-mémoire m (pl invar); anti-sèche m, tuyau m (fam)
-и, ж., розм.
Невеличкий аркуш паперу з замітками, якими учень або студент користується потай від викладача. || Написаний заздалегідь текст публічного виступу.
шпарга́лка
[шпаргалка]
-лкие, д. і м. -лц'і, р. мн. -лок
ШПАРГАЛКА. Заим. в XVIII в. из польск. яз., в котором szpargałka «исписанная бумажка» восходит к греч. sparganon «пеленка; старье, лохмотья», производному от spargō «завертываю, пеленаю».