ЧО́ВГАТИ (терти, шкребти по якійсь поверхні, утворюючи шарудіння, шерхіт), ША́РКАТИ, ШАРКОТІ́ТИ (ШАРКОТА́ТИ) підсил., ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ (ШУРХОТІ́ТИ) підсил., ШУ́РКАТИ діал.; ШКРЬО́БАТИ розм (взуттям). — Док.: чо́вгнути, ша́ркнути, шу́рхнути, шурхонути підсил. шу́ркнути, шурнути, шкрьо́бнути. По підлозі човгають десятки ніг (М. Чабанівський); Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (І. Кириленко); Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту (П. Загребельний); Троє піратів, порадившись, пішли з капітанського містка до радіорубки. Ось їх кроки шаркотять уже по шлюпдеку (М. Трублаїні).
ШАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ШАРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок., чим, по чому і без дод., розм.
Підсил. до ша́ркати.
Чути було, як шаркотіли сани та пирхали притомлені коні (Ю. Збанацький).
-очу, -отиш і шаркотати, -очу, -очеш, недок., чим, по чому і без додатка, розм.
Підсил. до шаркати.
шаркоті́ти
[шаркоут’ітие]
-коучу, -котиш, -котиемо, -котиете; нак. -коти, -коут'іт'
див. іти; ходити; шуміти