ЧУМАЦЬКИЙ

ЧУМА́ЦЬКИЙ, а, е.

Прикм. до чума́к 1.

– Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Т. Шевченко);

Еге, багато пригод знає чумацький отаман і не про одну виспівує йому, вимовляє голосна сопілка (М. Коцюбинський);

// Належний чумакові.

Дужі голоси вдарили чумацьку пісню (І. Нечуй-Левицький);

Білий димок, хвилюючись, здіймається догори понад чумацьким табором, що чорніє у пітьмі здоровими мажами, немов якесь дивоглядне чудище (М. Коцюбинський);

Пішли знову дні за днями, як ті чумацькі воли, – тихо, помалу (Панас Мирний);

Над чумацькою валкою кружляв у височині шуліка (Н. Рибак);

// Прокладений чумаками (про шлях).

Солі якраз по селах не стало, так Сердюки спряглися з гноївщанськими монахами і гайда чумацькими шляхами через усю Україну на Сиваш по сіль: там, мовляв, її скільки хочеш, даром нагребемо (О. Гончар);

// Такий, як у чумаків.

Пора прийшла – І службу відбула [Білочка], – За те чумацький віз оріхів наділили (Л. Глібов);

– А пшінце розкипіло та й добреньке. Коли б ще дав бог курятинку, а ще краще перепелятинку, то вже б справжнісінький чумацький був кулешик (Григорій Тютюнник).

чума́цький

[чумац'ки^ей]

м. (на) -кому/-к'ім, мн. -к'і

[czumac'kyj]

прикм.

czumacki

в спол.

чумацький віз — bullock cart

Чума́цький, -ка, -ке