ХНЮПИТИСЯ

ХНЮ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. хню́пляться; недок., розм.

1. Схиляючи голову, зсуваючи брови, набирати похмурого, незадоволеного вигляду.

Наливайківці мовчки хнюпилися у сідлах, дивилися по боках, ховали один від одного очі... (М. Вінграновський);

* Образно. Оленка розсілася на підлозі і знайомила нову ляльку з лялькою Марусею. Стара лялька хнюпилась, не хотіла розмовляти (С. Журахович).

2. перен. Журитися, впадати в розпач.

– Вище голову, друже. Чи ж можна так хнюпитись, хмурити чоло, коли навколо квітує життя́ (Ю. Збанацький).

ПОХНЮ́ПИТИСЯ розм. (від сорому, поганого настрою, смутку схилити голову, спрямувати погляд додолу), ПОНУ́РИТИСЯ, ПОСУ́ПИТИСЯ, НАХНЮ́ПИТИСЯ розм., УХНЮ́ПИТИСЯ діал. — Недок.: хню́питися, похню́плюватися рідше пону́рюватися, су́питися, нахню́плюватися. За Сергієм вийшла й Варвара Олексіївна. Важко похнюпившись, вона перебирала в голові сьогоднішні події (Г. Епік); Пішов Антосьо, понурився: чи з гори вбитись, чи в воді втопитись? (А. Свидницький); Посупившись, вернулась наньмичка у кімнату та й сіла у куток (Г. Квітка-Основ'яненко); Бабенко нахнюпився, перекинув волосся з потилиці на лоб, відвернувся (М. Руденко); По такій гадці стало Іванові омпно. Він ухнюпився, замовк, як води в рот набрав (Лесь Мартович).

хню́питися

[хн'упи^ети^ес'а]

-пл'ус'а, -пи^ес':а, -пи^ец':а, -пл'ац':а; нак. хн'упс'а, хн'упте^ис'а

див. сердитися

To hang one's head