ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИ розм.; ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ (ЧВІ́РКАТИ) розм., ЦВІ́РКАТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм. (крізь зуби); ХА́РКАТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ розм. (при кашлі, прочищаючи горло). — Док.: плю́нути, ви́плюнути, сплю́нути, плю́хнути, чви́ркнути (чві́ркнути), цві́ркнути, ци́ркнути, ха́ркнути. Сев часом плював за борт і витирав хусткою обличчя (Ю. Яновський); Кілька разів падав (Тимко), зводився, знову біг, випльовуючи з рота сніг (Григорій Тютюнник); Кирило замовк, запахкав цигаркою, важко спльовуючи перед себе (О. Досвітній); Хлопці й дівчата обтирають у фойє спинами крейду, плюхають насіння (Ю. Мушкетик); Штовхалися, плювалися насінням і словами, потім роздратовано чвиркали крізь зуби (П. Панч); Чутно, як він у темряві чвіркає крізь зуби слиною (І. Микитенко); Фронтовики.. підозріло позирали на статечних дядьків, зневажливо — на дівчат і циркали через губу під ноги (Ю. Смолич); І зачав той нечестивий Харкати, плювати (С. Руданський); Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко).
ХРОПІ́ТИ (ХРОПТИ́) (видавати хриплі звуки вві сні; міцно спати, видаючи такі звуки), ХАРЧА́ТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ діал.; СХРО́ПУВАТИ (час від часу). Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас. Хропли слуги коло комори (О. Довженко); В купе задуха. Всі харчать (Я. Качура); Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний (І. Франко); Хтось голосно схропує (Ю. Збанацький).
ХАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. розм. Підсил. до ха́ркати.
Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко).
2. рідко. Те саме, що хрипі́ти.
Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний, а з рота спливала по бороді слина (І. Франко).
харкоті́ти
[харкоут’ітие]
-коучу, -котиш, -котиемо, -котиете; нак. -коти, -коут'іт'
-очу, -отиш, недок.
1) розм. Підсил. до харкати.
2) діал. Хрипіти.
див. хропіти
Харкоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть