ХТОСЬ (невідомо хто; той, кого не можуть або не хочуть назвати), ХТО-НЕ́БУДЬ, ДЕ́ХТО, ХТО́ЗНА-ХТО розм., БО́ЗНА-ХТО розм., КА́ЗНА-ХТО розм., ЧО́РТЗНА-ХТО фам., ХТО́СЬ-ТО розм. рідше. А із яру В киреї козачій Хтось крадеться (Т. Шевченко); Лози димилися, немов там хто-небудь підпалив купу гною (С. Васильченко); Тобі усе, паньматко, смішки! А декому ні кришки (Л. Глібов); "Як вони схожі один на одного. А ми з Тимком не такі. Хтозна в кого й повдавалися. Мабуть, у матір" (Григорій Тютюнник); На високих валах і могилах темніють бозна-ким встановлені кам'яні баби (І. Цюпа); До свята залишився один день. А роботи — як казна-кому, то на три дні (І. Микитенко); (Кирило:) Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх ховрахів повиливав на своїм наділі (М. Кропивницький).
БО́ЗНА-ХТО, бо́зна-кого́, займ. неознач., розм.
Невідомо хто.
Дівчина повернулася додому із ватяною головою, зачуміла, острашена й ощасливлена, не розуміючи, чому в неї тремтять руки, адже вона тільки порозмовляла з якимсь чоловіком, котрий хоч і назвався Анатолем, але був бозна-звідки й бозна-хто (Валерій Шевчук);
Ви не повірите, але причаївшись, там можна почути голоси Одарки й Карася, Вакули й Чорта, набундючених Івана Івановича та Івана Никифоровича, Баби-Яги, Лісовика та ще бозна-кого (з газ.).
бозна-кого, розм.
Невідомо хто.
див. невідомо