БЛУКАТИ

БЛУКА́ТИ (ходити або їздити без певної мети чи напрямку або в пошуках кого-, чого-небудь); БРОДИ́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше (повільно ходити без мети й напрямку). Блукав (Іван) по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани (М. Коцюбинський); Брожу, тиняюсь, мов потороча. Тужу день божий — ввечері, вранці... Чи ж приголубить душа жіноча Хоч на хвилинку, хоч наостанці? (П. Грабовський); Візьме стрільбу (рушницю) на плечі і плентається годинами по полі (О. Кобилянська). — Пор. 1. ника́ти.

БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм., ВОЛОКТИ́СЯ розм., ВОЛІКТИ́СЯ розм. рідше, ВІ́ЯТИСЯ розм., ЛА́ЗИТИ зневажл., НИКА́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ШВЕ́НДЯТИ розм., ШВЕ́НДЯТИСЯ розм. рідше, ШЛЯ́ТИСЯ фам., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПЛУ́ТАТИСЯ розм., ТРИ́НДАТИСЯ розм.; БРОДЯ́ЖИТИ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм., ТЯГА́ТИСЯ розм., ХИЛЯ́ТИСЯ розм., БУРЛАКУВА́ТИ заст., МА́ЯТИСЯ рідше, ТУЛЯ́ТИСЯ рідше, ТОЛОЧИ́ТИСЯ рідше (переходити, переїжджати з місця на місце, без бажання, вимушено, поневіряючись). — Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Лучче ж поміркую, Де-то моя Катерина З Івасем мандрує (Т. Шевченко); Пройшло два роки. Мирно бродить Циган ватага мандрівна, І скрізь, як і раніш, знаходить Гостинний захисток вона (М. Драй-Хмара); Йому не хотілося одверто говорити про свої особисті справи ще й тому, що дружина не раз докоряла.. "Якби ти думав про сім'ю, як він, то не став би кочувати" (С. Журахович); (Адмірал:) Я знаю, важко мотатися шість років по морю. Дві війни (О. Корнійчук); Вештаючись взимку по навколишніх ярмарках, Цимбал уважно прислухався до розмов, приносячи потім у Кринички всякі новини про південні краї (О. Гончар); Бурлацька пісня звучить ближче: Заросився, забродився, Де ти, бурлак, волочився? (Ю. Мокрієв); Не жага віятись по світу та розтрачати набуту силу поривала Вас, а щира любов до свого краю (Панас Мирний); Долгорукий непокоївся лихими вістями про Ізяслава, який никав довкола Києва, неначе голодний вовк (П. Загребельний); Піп сказав: — Диви, кобзарем хоче стати, по шляхах швендяти! Не будуть з тебе люди... (Ю. Мартич); З церков роблять (шляхтичі) стайні, у святі ризи одягають всіляких паплюжників, які швендяються за польськими та чеськими ратниками (Ю. Опільський); Плентається чортяка по світу і пекла одцуравсь, бо добре зна, що жінка і там його знайде (О. Стороженко); — Хто скаже, що цей ось ентузіаст, який пуд ромашки зібрав, меншу пережив радість, ніж той, хто байдикує цілими днями, неробою живе, бродяжить десь? (О. Гончар); Жінки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (І. Котляревський); Він (Шмідель) дійсно вернув назад до Галичини, тягався з кількома мавпами й псом по провінції, пхав з дня на день нужденне життя (С. Ковалів); — Я його кохала, ростила, здоров'я стратила, надії покладала... А тепер — самій прийшлося по чужих людях хилятися (Панас Мирний); — Старість не за горами. Самому остогид-ло вже бурлакувати й тинятись по світу. Ще десь загину під лісою ні за цапову душу (І. Нечуй-Левицький); Їхала, їхала, їхала... Куди, навіщо? Мов вигнаний дух, загублений у просторі, приречений блукати, тулятися (П. Загребельний).

БЛУКА́ТИ (рухатися навмання, не знаючи дороги), БЛУДИ́ТИ, ПЛУ́ТАТИ розм., ПЛУ́ТАТИСЯ розм.; КРУЖЛЯ́ТИ (ходити манівцями, збившись зі шляху). Встали вони (брати) й знов пішли блукати по лісі й ніяк не могли знайти стежки або шляху (І. Нечуй-Левицький); Ми як було їдемо в Сухини в гості до батюшки, то все блудимо по селі, бо вулиці покручені (І. Нечуй-Левицький); Помилилась баба Секлета, а може, це я заблудив. Треба.. іти й плутати, самотужки шукати перевозу на той бік Псла (Ю. Яновський); Вони заблудились і тепер плутаються у плавнях (М. Коцюбинський); Цілу ніч він кружляв у якихось бескеттях, кам'яних лабіринтах (О. Гончар).

БЛУКА́ТИ (про що-небудь неживе — поволі рухатися, пересуватися з одного місця на інше), БЛУДИ́ТИ, БРОДИ́ТИ. Стояв, і непевний осміх блукав йому по губах — зараз це був осміх погорди й самозахисту (О. Гончар); Розлилося сонце по дахах, У тісному лабіринті блудить (Л. Дмитерко); Тіні од хмар бродять по ближчих горбах, пересувають їх з місця на місце (М. Коцюбинський).

НИКА́ТИ (ходити туди-сюди, перев. без діла, без потреби), ТИНЯ́ТИСЯ розм., ШВЕ́НДЯТИ розм., ШВЕ́НДЯТИСЯ розм. рідше, ШАЛА́ТИСЯ розм., СЛОНЯ́ТИСЯ розм. рідше, МИ́КАТИСЯ розм. рідше; СНУВА́ТИ розм., СНУВА́ТИСЯ розм. рідше, СНОВИГА́ТИ (СНОВИГА́ТИ) розм. (швидко пересуваючись або довго ходячи); ША́СТАТИ розм., ША́СТАТИСЯ розм. рідше (швидко, квапливо); ВЕ́ШТАТИСЯ розм. (ходити туди-сюди, в різних напрямках); ВАЛА́НДАТИСЯ розм. (ходити без діла). Дід нудився, никав без роботи по хаті, по садку, заходив у пасіку (І. Нечуй-Левицький); Сусідові.., мабуть, не спалося, бо він уже тинявся по двору (П. Панч); — Не швендяй під ногами! Забирайся (І. Микитенко); — Обридли ви мені, кохані панове, — процідив Вовк крізь зуби, звертаючись до Бережана. — Шалаєтесь туди-сюди... (І. Муратов); Я снував по покоях, мов неприкаяний, не знаючи, що робити, за що взятися (І. Франко); Люди снуються туди і сюди — хто знає, куди й для чого (М. Коцюбинський); Ще довго Марія по хаті вешталась. Підбивала тісто в макітрі, поралась біля печі (А. Головко); Справа громадської праці вже була добре організована, і ніхто не валандався без діла (О. Бойченко). — Пор. 1. блука́ти.

БЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку.

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Т. Шевченко);

Хведір з нудьги і жалю довго блукав по лісах (О. Стороженко);

Щоранку виходив Шаптала з хати і блукав по вулицях (М. Хвильовий);

Без мети по вулицях блукаю, без вина п'янію од юрби (В. Сосюра);

// Ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити (див. блуди́ти¹ 1).

Хто просто йде, той дома ночує, а хто об'їжджає, той в лісі блукає (Номис);

Вже другий день блукаємо по морю.., од берега відбились (Леся Українка);

Малим я частенько блукав у тих вуличних лабіринтах, аж поки якась добра душа не приводила мене заплаканого до мами (із журн.);

У такий час по першому снігу добре полювати: заєць ще до снігу не звик, блукає (з газ.);

* Образно. Я щось передчуваю. Блукаю навмання, як сліпа (Ірина Вільде);

// Їздити по світу, часто змінюючи місцеперебування.

Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає (І. Котляревський);

Той блукає за морями, Світ перепливає, Шука долі, не находить – Немає, немає! – Мов умерла (Т. Шевченко);

[Оксана:] А може, наш Петро живий, десь у світах блукає... (О. Корнійчук);

* Образно. В того доля ходить полем, Колоски збирає; А моя десь, ледащиця, За морем блукає (Т. Шевченко);

З ярка чути було далекий шум, у ярках блукало серце (М. Хвильовий);

// розм. Прогулюватися.

Як люблю я по лісі блукати!.. (І. Франко);

Ранки – над морем, по обіді – на морі, а як ні, то блукаю по диких місцях (М. Коцюбинський).

2. перен. Поволі рухатися в різних напрямах.

Ніч ясна така... Блідний промінь мляво По стіні блука [блукає] (П. Грабовський);

Сухі, виснажені очі бездумно блукали по стінах (І. Микитенко);

По клавішах бігали чиїсь задумані й чутливі пальці. Блукали десь на нижнім регістрі (Ю. Мушкетик).

◇ (1) Блука́ти (блуди́ти, іти́ і т. ін.) манівця́ми – робити що-небудь без чітких орієнтирів, навмання.

Нам треба уважно ставитися до молодого літератора.., щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (А. Малишко);

– Я вирішив так: поставлю Загоруйка поруч з тобою, Світличний. Він буде рівнятися [співаючи] на твій голос. Чуєш, Загоруйко? Щоб не блукав десь манівцями... (О. Гончар);

(2) Блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом), перев. по чому – переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому.

Сидить в темниці в'язень самотній і скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка);

Павлусь раптом зупинився і, блукаючи очима, розпачливо зойкнув: – Знову незнайоме місце (О. Донченко);

Він поблукав очима по натовпу людей і відійшов убік (з газ.).