БЛУД¹, у, ч.
1. заст. Статева розпуста.
А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крові, й задушенини, та від блуду (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Годвінсон:] Я думаю, нам варто прочитати, що роблено в Ізраїлі такому, хто блуд чинив з поганськими жінками (Леся Українка);
Рідний батько тебе за блуд вижене з хижі (С. Скляренко).
2. бібл. Невірність Богу, порушення Його заповідей і повелінь.
Не тішся, Ізраїлю, радістю, як ті народи, бо ти чиниш блуд, відступаючи від свого Бога (Біблія. Пер. І. Огієнка).
БЛУД², у, ч.
1. заст., діал. Неправильна, помилкова дія, думка, помилкове твердження; помилка.
І кожний блуд слізьми я полоскав, І топтано мене, і гнано, й клято (І. Франко);
Вони [пуристи] раді-радісінькі, коли можуть .. поначеркувати синім олівцем по кільканадцять блудів язикових [мовних] (І. Франко);
Будуть обмани, будуть зради, запроданство, дипломатичний блуд і безліч подій у жорстокому 44-му році (О. Довженко).
2. діал. Блукання.
Загубився в лісі Параскеви, зіштовхнула вона з стежки в блуд, втретє прокляв нічку празникову, тільки раптом вибився на брук (із журн.).
БЛУД³, а, ч., фольк.
1. Дух, що символізує зло, яке, згідно з легендою, не встигло долетіти з неба до землі і зависло в повітрі.
Блуд має здатність перевтілюватися з птаха у чоловіка, кота, собаку, світло тощо (з наук.-попул. літ.).
2. Лісовий дух, котрий збиває з дороги подорожніх та змушує їх блукати по лісу.
У карпатських горах блуд оселився давно – іще в ті часи, коли скелі з моря росли (із журн.).
РОЗПУ́СТА (розпусний спосіб життя), РОЗПУ́ТСТВО, РОЗПУ́ЩЕНІСТЬ, РО́ЗПУСТ розм., БЕЗПУ́ТСТВО розм., БЕЗПУ́ТТЯ розм.; БЛУД заст., БЛУ́ДСТВО заст. (статева). — Тисячу разів гірша розпуста є між багачами, між панами, але ми не бачимо її, вона прикрита шовками, заслонена завісами (Мирослав Ірчан); Заробітків нема, а грошики пропили, чорт-ма, от вони, нічого робить, і схиляються на усяке самовольне розпутство (О. Стороженко); Якщо для одних секс став своєрідним спортом, то інші бачать у статевій розпущеності форму протесту проти суспільного регресу (з журналу); — Ні, доню, не йди, бо там наймають у строк, — раяла Горпина, — а в строку дівчата до розпусту всякого доходять (Л. Яновська); Хоч і бачив Чіпка таке безпутство — часом робилося йому противне таке життя й таке товариство — та заллє очі — мовчить (Панас Мирний); Сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття (Панас Мирний); — Хто там повірить, що там склалось, рідний батько тебе за блуд вижене з хижі (С. Скляренко); Вони зробили гріх, блудство (Словник Б. Грінченка).
ПО́МИ́ЛКА (неправильність у діях, вчинках і т. ін.), ХИ́БА, ПОГРІ́ШНІСТЬ, ПО́ХИБКА розм., ПРОВИ́НА розм., ЛЯ́ПСУС книжн. розм., АБЕРА́ЦІЯ книжн., БЛУД діал.; НЕТО́ЧНІСТЬ, УПУЩЕННЯ, ЗА́БЛУД (ЗАБЛУ́ДА) розм. (неправильна думка, відхилення від істини, норми); ОПИ́СКА, О́ГРІ́Х (у тексті). Я ще не знав правил і тому, як мені здавалось, не робив помилок (О. Довженко); Багато хиб, доробку надто мало Я залишаю по своїм житті, І тільки тим не вартий я докору, Що сам себе засуджую суворо (М. Рильський); Очі його світилися тихою радістю, коли говорив: "Здається, в сьогоднішньому номері — жодної похибки" (С. Журахович); — Шкода, що раніше не поставили твій звіт. Наша провина! (О. Донченко); Він почував, що справді зробив ляпсус, не подумавши про присутність управителя (І. Кулик); Через своєрідну аберацію внутрішнього зору лікпомові уявлялось, що він чимраз вище підноситься над людьми (В. Підмогильний); І кождий блуд слізьми я полоскав, І топтано мене, і гнано, й клято (І. Франко); — Коли є в моїх словах неточність яка, поправте (А. Головко); Цей храм, цей свідок заблуду людського, Бездушная будова, що звели Такі ж, як я, створіння ефемерні, І той переживе віків багато (В. Самійленко); Кожна описка Толстого — це вже деталь творчого життя одного з російських геніїв (О. Кундзич); Свої рідкі огріхи мовні Мирослава намагалася виправляти сама (І. Волошин). — Пор. 1. недо́гляд.
— боярин и воевода вел. князя киевского Ярополка Святославича, считающийся родословами родоначальником дворянского дома Блудовых, — которые называют его — Иона Ивещей Блуд. После того как в 980 г. Ярополк убил брата своего Олега, князя древлянского, меньший из братьев, Владимир, княживший тогда в Новгороде, собрал войско и пошел на старшего брата к Киеву. Владимир привлек на свою сторону Блуда, который советовал ему обложить город, а Ярополку, которого, боясь любви к нему граждан, не мог погубить в Киеве, советовал бежать, представляя ему, что киевляне тайно ссылаются с Владимиром, чтобы его выдать. Слабый Ярополк ушел в Родню, при впадении Роси в Днепр, а оставленные им киевляне должны были покориться Владимиру, который потом осадил брата в последнем его убежище.И здесь Блуд уговорил своего князя примириться с братом, указывая ему на множество врагов вне крепости, между тем как в этой последней свирепствовал голод (отсюда явилась поговорка "Беда, аки в Родне"). Ярополк согласился, о чем Б. известил Владимира, и отправился в Киев, несмотря на предостережения преданного ему Варяжка (см.). Введши великого князя в теремной дворец Святослава к Владимиру, Б. запер дверь, чтобы туда не могла проникнуть Ярополкова дружина. Тут Ярополк и был убит двумя варягами. Татищев неверно переносит сюда поступок Владимира Галицкого, говоря, что Владимир, "три дни честив Блуда, потом умертвил его, сказав: я исполнил свое обещание, а теперь наказываю изменника, убийцу государя своего". Блуд потом еще является действующим лицом в 1018 г., под которым он назван пестуном Ярослава. Правда, в древнейших списках летописи он называется Будый, в польских (Длугош) Budy, но все почти историки согласно признают в этом Будые — Блуда, тем более, что в других списках летописи пестун Ярослава прямо назван Блудом. В кровавой ссоре детей Владимира, приглашенный Святополком, принял участие и польский король Болеслав. Ярослав сошелся с этим последним на берегах реки Буг, и здесь-то Блуд начал подсмеиваться над тучностью короля и в происшедшей затем битве (1018 г.) пал.
А. Э.
{Брокгауз}