АБРУПТИ́В, а, ч., лінгв.
Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого разом із зімкненням у роті утворюється друге зімкнення гортані між зв'язками.
Для фонетики картвельських мов характерне протиставлення трьох рядів шумних приголосних – глухих, дзвінких та абруптивів (з наук. літ.).
-а, ч.
Проривний приголосний звук, під час вимовляння якого в гортані між голосовими зв'язками постає змикання.