ІДЕАЛІЗМ

ІДЕАЛІЗМ - термін, який позначає у метафізиці будь-яку систему, що визначає об'єктивно існуюче принципово як дух, ідею або розум, - тобто як принцип, протилежний матерії і первинний щодо неї Н. ерідко такі системи саму матерію розглядають як прояв духа. Розрізняють дві головні форми І. - І. об'єктивний та І. суб'єктивний. У випадку схильності філософів вважати об'єктивно існуючими ідеї чи дух поза людською свідомістю йдеться про різновиди об'єктивного І., найголовнішими представниками якого вважають Платона, ІПеллінга, Гегеля та ін. У випадку ж акцентування на первинності людської свідомості йдеться про суб'єктивний І., до чільних представників якого належать Г'юм, Берклі, Мальбранш, Фіхте та ін. У крайніх формах суб'єктивний ідеалізм має тенденцію до соліпсизму, згідно з яким можна бути впевненим лише в тому, що "Я існую". Для низки ідеалістичних вчень характерними є також наступні спільні риси. По-перше, визнання існування універсальних понять (також відомих як універсали). По-друге, уявлення про те, що відношення між сутностями може трансформувати самі ці сутності. По-третє, досить виразний діалектичний підхід до побудови філософської системи. По-четверте, прагнення трансцендувати категорії "тут" і "тепер". Ідеалісти намагаються визначити справжню, первинну реальність і вказати межі застосування людського розуму, який вони схильні сприймати як духовну силу, що формується протягом усієї людської історії. Досить типовим, хоча і не обов'язковим для ідеалістів є обґрунтування т. зв. онтологічного існування Бога, згідно з яким розуміння Бога як найбільш досконалої істоти обов'язково означає її реальне існування, оскільки неіснування означало б визнання певної нестачі досконалості. До найвідоміших різновидів І. належить трансцедентальний, або критичний І. Канта, згідно з яким, людський розум може зрозуміти досвід лише за допомогою специфічних загальних форм мислення, що мають апріорне походження. Абсолютний І. Гегеля є однією з найбільш досконалих і розвинутих ідеалістичних систем в історії філософії (див. абсолютний ідеалізм, Гегель). Його вплив, зокрема, позначився у XIX ст. на франц. (Бозанкет), англ. (Бредлі), америк. (Ройс) філософії. Особливе місце в розвитку І. посідає Марбурзька школа неокантіанства, представники якої (передусім оригінальний інтерпретатор Канта Коген, мислитель платонівського спрямування Наторп та видатний антрополог Кассирер) застосовували кантівський критичний метод до гуманістичних та наукових студій. Розвиток трансцедентального, об'єктивного та абсолютного ідеалізму друг. пол. XIX ст. вплинув і на укр. філософів (Новицький, Гогоцький, Юркевич, Ліницький та ін. ).С. Катусенко

Хоч ідеалістичними можна назвати праці багатьох філософів, у контексті політичної теорії найважливіші риси ідеалістичної думки визначили Кант, Фіхте та Гегель, а згодом такі англійські ідеалісти, як Т. Г. Грін, В. Воллес, Г. Джонс, Е. Кейрд та Б. Босанкет. Найвагоміші праці цих мислителів стосувалися індивідів, тому нашою метою є змалювання загального характеру ідеалістичної думки Німеччини кінця XVIII століття та її безпосереднього впливу на Англію, особливо на Оксфорд та Глазго XIX століття. Усі філософи-ідеалісти вбачали якнайтісніший зв’язок між своїм ідеалізмом і своєю політичною філософією. Однією з наскрізних провідних тем ідеалістичної думки є відносини між суб’єктом і об’єктом та міра залежності процесу пізнання від світу, який людина намагається пізнати за допомогою розуму і в рамках якого стає діячем, а також питання про те, чи слід сприймати цей світ як природний фізичний світ, чи як світ політичних і соціальних інституцій. Особливість ідеалізму полягає саме в спробах вироб

1. філософський погляд, згідно з яким існуюче саме собою буття належить винятково ідеям або також матеріальній дійсності й незалежним від неї ідеальним формам буття; іноді ототожнює існування будь-якої дійсності з існуванням вражень і уявлень або думками суб'єкта, який пізнає (і. метафізичний, онтологічний); суб'єкт не може вийти за межі своїх внутрішніх вражень, не заперечуючи існування дійсності, незалежної від суб'єкта, який пізнає; і. стверджує, що вона непізнавана (і. теоретико-пізнавальний, епістемологічний, гносеологічний); протилежність реалізмові; 2. естетичний погляд, згідно з яким витвір мистецтва не наслідує, не відтворює існуючої дійсності, а створює власну в ідеалізованій формі; 3. життєва позиція, протилежна грубому матеріалізмові, гонитві за благами.

ідеалі́зм (франц. idealisme, від грец. ιδέα – ідея) 1. Один з двох головних напрямів у філософії, який, на противагу матеріалізмові, визнає первинним не природу, буття, матерію, а дух, свідомість, ідею, відчуття. Боротьба між І. і матеріалізмом проймає всю історію філософії і є одним з проявів класової боротьби. І., споріднений з релігією, найчастіше є світоглядом реакційних класів. Розрізняють суб’єктивний І. (прагматизм, позитивізм, екзистенціалізм, феноменологія тощо), який визнає єдиною реальністю відчуття, уявлення, індивідуальну свідомість людини, та об’єктивний І. (гегельянство, неотомізм, персоналізм та ін.), який твердить, що основою всього існуючого є ідея, дух, незалежний від матерії й індивідуальної свідомості. 2. Схильність до ідеалізації дійсності.

-у, ч. 1》 Напрям у філософії, який, на противагу матеріалізмові, вважає ідею, дух, свідомість первісним, а природу, буття, матерію – вторинним.
2》 Схильність безкорисливо служити будь-якій справі, відданість високим моральним ідеалам.
3》 Схильність до ідеалізації дійсності.

ідеалізм; ч. (фр., гр., ідея) 1. Напрям у філософії, який вважає ідею, дух, свідомість первинними, а природу, буття, матерію - вторинними. 2. Схильність безкорисливо служити будь-якій ідеї, справі; відданість високим моральним ідеалам. 3. Схильність до ідеалізації дійсності.

ідеалі́зм іменник чоловічого роду

матем. идеализм

-у m idealizm

ідеалізм, -у

იდეალიზმი

идеализм