АМІ́ДИ, ів, мн. (одн. амі́д, у, ч.).
Неорганічні та органічні хімічні сполуки, що містять азот і є похідними аміаку.
Більшість амідів – це хімічно стійкі тверді речовини з відносно низькими температурами плавлення, які використовують у виробництві синтетичних волокон, лаків, вибухових речовин, ліків, хімічних добрив та пластмас (з наук. літ.).
△ (1) Амі́ди кисло́т, хім. – похідні органічних і мінеральних (неорганічних) кислот.
Одержують аміди кислот завдяки взаємодії аміаку з кислотами; найбільше значення мають аміди карбонових кислот та аміди сульфокислот (з наук. літ.);
(2) Амі́ди мета́лів, хім. – неорганічні хімічні сполуки, які утворюються при взаємодії активних металів з рідким аміаком.
Прикладами амідів металів є амід натрію та амід цинку (з навч. літ.).
-ів, мн. (одн. амід, -у, ч.).
1) Похідні кислот, у яких гідроксильна група заміщена аміногрупою.
2) Хімічні сполуки, що утворюються заміною одного атома Гідрогену амоніаку атомом металу.
Органічні сполуки, похідні карбоксильних (карбаміди) або сульфонових (сульфонаміди) кислот; використовують у виробництві синтетичних волокон, сульфонаміди — в медицині.