ПРІ́ЗВИЩЕ, а, с.
1. Найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління й указує на спорідненість.
“А як тебе зовуть? Я не знаю”. “Яремою”. “А прізвище?” “Прізвища немає!” (Т. Шевченко);
З ними прийшов і писар, по прізвищу [на прізвище] Попович, дуже розумний і письменний (О. Стороженко);
За шоферами поставили тракториста Серьогу, на прізвище Півень (Ю. Яновський);
Прізвища в них здебільшого лісові: Завовченко, Кізка, Ясен, Горленко, Кречет, Берестенко, Дубок (Є. Кротевич);
Повертаю за ріг і прямую дворищем .. Раптом чую, як хтось гукає мене на прізвище (П. Колесник).
2. Те саме, що прі́звисько 1.
Мачуха ніколи не згадувала її ймення, а вживала яке-небудь прізвище. Прізвищ же тих мала дівчина без ліку, без кінця (Л. Яновська);
Прізвище “Фабрична” так вкоренилося, що справжнє прізвище навіть забулося (В. Еллан-Блакитний).
(1) Під [чужи́м] прі́звищем кого, чиїм – під найменуванням, прийнятим замість родового найменування.
Головний отаман .. пояснив, що він їде до Угорщини під прізвищем Степана Могили (М. Стельмах);
Відбувши строк, Тадик виходить із тюрми двадцятичотирьохрічним вовком, перестає красти і під чужим прізвищем із наганом у кишені простує до рідних берегів (Григорій Тютюнник).
ПРІ́ЗВИСЬКО (найменування, яке дається людині крім справжнього прізвища та імені й указує на якусь її рису), НА́ЗВИСЬКО, ПРОЗВА́ННЯ, ПРІ́ЗВИЩЕ рідше, ПРИ́КЛАДКА зневажл., ПРО́ЗВИСЬКО діал., ПРО́ЗВИЩЕ діал., НА́ЗВА діал., ПО́РЕКЛО діал.; КЛИ́ЧКА розм. (часто конспіративне); ПСЕВДОНІ́М (перев. авторський знак, яким користується письменник, актор тощо замість власного прізвища). Діда Олофіра по-вуличному прозивали Царком. Це прізвисько лишилося за Строкатим здавна (О. Донченко); В школі мені дали назвисько — зоолог, бо природничі науки найбільше цікавили мене (О. Копиленко); — Це той розбійник, на прозвання Мороз (С. Васильченко); Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище "морда" (М. Коцюбинський); Прозвисько "цвіркун" дуже личило Ганнусі (О. Копиленко); Ніхто у всій школі не мав стільки прозвищ, як присадкуватий, кругловидий Василь Грищук (С. Васильченко); Васька Соломін на пароплаві відзначався тим, що.. завжди виступав з пропозиціями. Йому навіть кличку дали Васька Пропозиціонер (М. Трублаїні); Вони працювали кореспондентами Н-ської армійської газети і підписували свої спільні твори псевдонімом Чайка (Ю. Яновський).
ПРІ́ЗВИЩЕ (найменування особи, набуте при народженні або шлюбі, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість), ПРІ́ЗВИСЬКО рідше, ІМ'Я́ рідше, НАЙМЕ́ННЯ розм., НА́ЗВИСЬКО розм., ПРОЗВА́ННЯ заст., НА́ЗВИЩЕ діал., ПО́РЕКЛО діал. Він.. знав напам'ять прізвища всіх президентів і прем'єр-міністрів (Ю. Андрухович); Аж у саме знадобіддя проїздив тудою випадком із свого маєтку один пан, на прізвисько Перікон да Візальго (переклад М. Лукаша); І в Будинку металургів, і приїжджі горожани знають його під цим іменем: дід Нечуйвітер, гроза браконьєрів (О. Гончар); Прозивався він Василь Невдачливий, чи, пак, наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: "невдачливий" (Грицько Григоренко); Сільського дяка було порекло Микитейчук (Г. Хоткевич).
ПРІЗВИЩЕ – ПРІЗВИСЬКО
Прізвище. Спадкове родинне найменування, яке додається до імені людини: на прізвище, під чужим прізвищем.
Прізвисько. Назва, дана людині за якоюсь характерною рисою, властивістю.
-а, с.
1) Найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість.
2) Те саме, що прізвисько 1).
¤ на прізвище -- по фамилии
прі́звище
[пр’ізвиешчеи]
-шча, м. (ў) -шч'і
[prizwyszcze]
с.
nazwisko
Назва
назваць
называць
【中】 姓, 姓氏; 姓名
Прі́звище, -ща, -щу, -щем; -вища, -вищ
Etternavn, familienavn
(sur)name, family name
Efternavn, slægtsnavn
Efternamn