РАБА́

РАБА́, и́, ж. 1. У рабовласницькому суспільстві — представниця експлуатованого класу, людина, яка була позбавлена будь-яких прав і засобів виробництва й перебувала у повній власності свого володаря — рабовласника. // Людина, яка потрапила в економічну, політичну залежність від кого-небудь, втратила свої права, свободу дій, зробившись підлеглою, підневільною. Не смійсь рабі, — буде й тобі (Номис, 1874, № 12688); — Слухайте мене, всі республіки, моїм голосом Україна гукає, — згину, а фашистові не покорюся, згину я, а рабою не буду, рятуйте, брати! (Ю. Янов., І, 1954, 81). Раба́ ва́ша (твоя́, ва́шої ми́лості, твоє́ї ми́лості і т. ін.) — формула самоприниження при звертанні служниці, кріпачки до свого господаря. 2. перен. Та, хто сліпо виконує волю вищестоящої особи, осіб, плазує перед ними. 3. перен. Та, хто повністю підпорядковує чому-небудь свою волю, свої вчинки і т. ін. ◊ Раба́ бо́жа: а) (рел.) християнка. По-підземному гугнявив слизький голос: — Вихрещується раба божа Ольга… Во ім’я отця… амінь! (Кач., II, 1958, 13); б) жінка взагалі. У Мар’яна Поляруша отець Вікентій з співчуттям запитав, де він тепер живе, що думає робити, згадав добрим словом рабу божу Фросину та й відпустив чоловіка (Стельмах, І, 1962, 190). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 424.