АНАРХІЗМ

АНАРХІЗМ (від грецьк. άναρχια - безвладдя) - сукупність політичних концепцій, споріднених між собою тим, що вони заперечують централізоване управління суспільством, пропонуючи побудову суспільного ладу шляхом добровільного об'єднання у спілки або спільноти. Найважливішою прикметою змісту анархістської політичної концепції (або близької до А.) є утвердження цінності окремої особистості та індивідуальної свободи у найбільш радикальній формі. Віддалені ідейні коріння А. можна віднайти у деяких течіях давньогрецьк. філософії (істоїцизм), також в індивідуалістських та комунітаристських елементах християнства. Перше чітке формулювання ідей А. дав англ. політичний філософ, романіст та есеїст Годвін (1756 - 1836) у кн. "Дослідження політичної справедливості" (1793), в якій він обґрунтував ідею бездержавного суспільного ладу. В 40-х рр. XIX ст. А. оформлюється в окрему течію політичної думки, яка у друг. пол. XIX - на поч. XX ст. досягає суттєвого впливу, особливо у деяких європейських країнах (Франція, Іспанія, Італія та ін. ). Дослідники політичних ідеологій, даючи типологію А., вирізняють: а) індивідуалістський А.; б) комуністичний А. (анархо-комунізм); в) проміжний між першим та другим - індивідуалістськи-комунітаристський А. Цей поділ на різновиди має своєю підставою різницю у підході до проблеми "особистість - спілка (спільнота)". Залежно від того, якими засобами політична концепція пропонує досягати мети, анархічні політичні концепції поділяють на реформістські та революційні. Крайній індивідуалістський варіант А. заперечує будь-які суспільні установи (сім'ю, церкву, традиції, політичні партії, державу) та будь-які форми колективної свідомості (мораль, релігію, ідеологію), які б обмежували свободу особи. Вважають, що класичне формулювання індивідуалістського різновиду А. дав нім. філософ, лівий гегельянець Штирнер (1806 - 1856) у своєму творі "Єдине та його власність" (1845). Інші анархістські політичні концепції намагаються врівноважити захист автономії окремої особистості з потребою єднання людей у спілки (громади) або спільноти. Це дає перехідну форму - індивідуалістсько-комунітаристський А.: особистості, добровільно жертвуючи частиною своєї свободи, об'єднуються у відносно невеликі спілки, які, в свою чергу, можуть утворювати спілки спілок. До індивідуалістсько-комунітаристського А. належить політична концепція Пру дона - франц. філософа, який у кн. "ЇЦо таке власність" піддав критиці капіталістичний ринок як спосіб гноблення виробника. Оскільки у цій концепції наголос зроблено на взаємності обміну, то розвиток цієї ідеї політичними філософами кін. XIX ст. іноді називають "концепцією взаємності". Ідеї Прудона відіграли важливу роль у стимулюванні профспілкового руху - реформістського анархо-синдикалізму. Крім того, вони стали одним із джерел революційного анархо-синдикалізму. Найвпливовішим його теоретиком став франц. інженер та соціальний філософ Сорель (1847 - 1922). Він зазнав впливу ідей Ніцше, Маркса та Бергсона, поєднавши таким чином марксистську орієнтацію на практичну дію з волюнтаризмом та інтуїтивізмом. Революційний А. рос. політичного філософа Бакуніна виявляє виразні ознаки суто комунітаристського (колективістського) А.: він вважав, що держава має бути зруйнована насильницьким шляхом і замінена федерацією вільно утворюваних селянських та робітничих спілок, які б колективно володіли власністю і спільно контролювали розподіл (кожному відповідно до його трудового внеску). Колективістські тенденції концепції Бакуніна були посилені у політичній філософії Кропоткіна (1842 - 1921), який перетворює спільноти (рос. "общиньї") в основу всього суспільного ладу - у колективного власника засобів виробництва та (шляхом їх об'єднання у федерації) у замінника держави. У тлумаченні Кропоткіна комунітаристський різновид А. набув своїх крайніх форм і став комуністичним А. (анархокомунізмом). В Україні перше свідоме формулювання ідей А. (як складника лібералізму у політичній концепції Драгоманова) репрезентує індивідуалістськи-комунітаристський та реформістський різновид А. Драгоманов - ліберал (вірить у поступ, розум, емансипацію шляхом просвіти і та ін. ), конституціоналіст, але ідейна противага бюрократичному централізму та імперіалізму зосереджена передусім в анархістських елементах його концепції. Цим ідеям не випало стати джерелом для появи ідеології анархістського політичного руху в Україні. Анархістський політичний (військовий) рух 1917 - 1921 рр., очолюваний Махно (1884 - 1934), виявив нестачу історично нагромадженого політичного досвіду та конструктивізму: він був руйнівним щодо впровадження тих елементів порядку, які пов'язані зі становленням укр. незалежної держави (фактично рос. більшовики використали його з цією метою). Все це, зрештою, прирекло його на роль деструктивної сили (у кращому випадку, на роль загонів сільської самооборони) і призвело до поразки.В. Лісовий

Суть анарзхізму полягає в твердженні, що суспільство може і повинне бути організоване без примусової влади держави. Хоча ми можемо знайти анархічні тенденції в поглядах багатьох мислителів ще в античні часи, першим політичним теоретиком, який рішуче виступав за недержавну форму суспільств, був Годвін, який в 1793 р. видав свою книгу, а першим, хто називав себе анархістом, був Прудон. Анархізм як ідеологія мав найбільший вплив в кінці XIX – початку XX cт., коли революційні рухи такого переконання з’явилися в багатьох західних країнах. Пізніше і до сьогодні, їх вплив поcлабився, хоча багато людей ще продовжують називати себе анархістами, і лише час від часу з’являються на політичній арені. Мислителі-анархісти, безперечно, становлять однорідну групу й інколи, здається, що вони тримаються разом лише через визнання спільного ворога – держави. Їхні погляди щодо економічних заходів, які повинні здійснюватися в недержавному суспільстві, явно розходяться: щодо цього питання, анархісти утворюють

анархі́зм (від грец. αναρχία – безвладдя) 1. Ворожа марксизмові дрібнобуржуазна суспільно-політична течія, в сучасних умовах – різновидність «лівого» екстремізму. Склалася в 40 – 60-х pp. 19 ст. Прихильники А. заперечують будь-яку державну владу, включаючи диктатуру пролетаріату, організовану політичну боротьбу, пролетарську дисципліну й керівну роль пролетарської партії. 2. Невизнання авторитету, порядку, дисципліни; свавілля.

політична доктрина й суспільний рух, який протистоїть будь-якій суспільній владі; вимагає ліквідації держав і заміни їх бездержавним устроєм, який спирається на вільні від будь-якого примусу союзи виробників і споживачів (союзи громад); ідеї а. остаточно сформувалися в XIX ст.; хронологічно а. ділиться на індивідуалістичний а. (П. Прудон, М. Штірнер), колективістський (М.О. Бакунін), комуністичний (П.О. Кропоткін).

анархізм; ч. (гр., безвладдя) 1. Політичне вчення, яке, не визнаючи будь-якої державної влади, вважає абстрактний принцип "особистої волі" за основу ідеального суспільства (Прудон, Бакунін, Кропоткін, Махно та ін.). А. поділяється на кілька течій: анархо-комуністична, індивідуалістична, християнська, моральна, анархо-синдикалізм. 2. перен. Невизнання авторитету, порядку, дисципліни, свавілля.

-у, ч. 1》 Політична течія, яка заперечує будь-яку державну владу, організовану політичну боротьбу.
2》 перен. Невизнання авторитету, порядку, дисципліни; свавілля.

анархі́зм іменник чоловічого роду

lat. anarchism
анархизм

анархізм, -у

anarchism

анархизм

Анархизм