ВУЗДЕ́ЧКА (частина збруї коня — ремені з вудилами, що надіваються на голову), ГНУЗДЕ́ЧКА, ВУЗДА́ рідше, ГНУЗДА́ рідко, УЗДА́ рідше, УЗДЕ́ЧКА рідше, КАНТА́Р діал., КАНТА́РКА (КАНТА́РОК) діал. Струнко тримався (козак) на гнідому коневі з оздобленою сріблом вуздечкою (С. Добровольський); Він вів троє коней напувати, а вузди від всіх трьох намотав на руку (Г. Хоткевич); Кінь дзвенить уздою золотою (М. Рильський); Яків торкнув уздечкою і кінь поніс його в село (М. Стельмах); Підводились коні, бряжчали ланцюгами кантарок, почувши світанкову метушню конюхів (В. Кучер).
УЗДА́, и́, ж., рідко.
Те саме, що вузде́чка.
Не раз безсонному здається Серед тяжких душевних мук, Що підо мною кінь несеться, Й узда висковзується з рук (І. Франко);
Як вітрові, нема йому спокою, Своє він серце сам і розрива, В безодню рине буйна голова – І кінь дзвенить уздою золотою (М. Рильський).
Эпитеты литературной русской речи. — М: Поставщик двора Его Величества - товарищество "Скоропечатни А. А. Левенсон".А. Л. Зеленецкий.1913.