ЦА́ПІВ, пова, пове.
Прикм. до цап¹; належний цапові.
Замість сказати, що був лук із цапового рога.., був точений, гладкий і окований золотими обручами, поет [Гомер] в ряді пишних образів .. показує нам, як стрілець чатує на цапа, як убиває його, міряє його роги, як майстер точить, гладить і оковує лук (І. Франко).
-пова, -пове.
Прикм. до цап. || Належний цапові.
••
Пропасти ні за цапову душу — загинути ні за що.
Ца́пів, -пова, -пове