ТЬМА¹, и, ж.
1. Глибока, суцільна темрява.
Ніч чорна, мов туча, висить наді мною, Лякаючи тьмою своєю страшною (П. Грабовський);
Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич);
Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей. І закохано співає щось троянді соловей (В. Сосюра);
Все було окутане чорною, непроглядною тьмою (О. Гончар);
* Образно. – Хоч зникла тьма з очей моїх, зате лягла на душу. Ти чорний камінь там поклав, – повік його не зрушу (Леся Українка);
// Про темне, неосвітлене місце.
Під скелею в тьмі, у печалі задумана квітка зросла (В. Сосюра);
// перен. Невідомість, незнання.
Чужа душа, давно сказали, повита тьмою для усіх (В. Сосюра).
2. перен. Неосвіченість, відсталість у культурному відношенні.
Я думав про тьму, що в тих селах царить, Про бідність, про голод, про муку (І. Франко).
3. перен. Про лихі, ворожі сили, що поневолюють, пригнічують кого-небудь, душать щось.
Жизнь [життя] – живому; смерть – могилі; Вгору водам не текти... Так не тьмі, не хижій силі Спільний труд перемогти! (П. Грабовський);
Б'ються вдень і вночі непоборні сини України з морем тьми [з фашистами] (В. Сосюра);
І ми йдемо, прорвавши коло тьми, Ходою вільною, шляхом просторим Назустріч далям дивним, неозорим, В одній сім'ї, як сестри і брати, До нашої прекрасної мети (М. Рильський);
// чого. Про що-небудь важке, гнітюче.
Вперто я з старої голови старався тьму розпуки розігнати (І. Франко);
Немає між людьми тепла-привіту, Де визиску загусла чорна тьма (Д. Павличко).
Злий (нечи́стий, лихи́й і т. ін.) дух див. дух;
Ніч (ні́чка, тьма, те́мрява і т. ін.) покрива́є / покри́є (покри́ла) див. ніч.
◇ (1) Ві́чна тьма – смерть, небуття.
Він бачив: смерть в його ногах З косою грізною стояла, Щоб голову одтять йому І повести у вічну тьму (В. Сосюра);
Гаркуша дозволив пацієнтові, що так щасливо видибав із вічної тьми, перше побачення (Е. Андієвська);
(2) Єги́петська тьма – абсолютна відсутність світла; повна темрява.
Такий туманний час тепер для Ялти невигідний, світла на вулицях нема, а як скінчаться місячні ночі, то вже буде зовсім тьма єгипетська (Леся Українка);
(3) Із тьми вікі́в – з глибокої давнини.
Цей океан буття прийшов із тьми віків (із журн.);
(4) Кромі́шня тьма (пі́тьма́, те́мрява, те́мінь і т. ін.) – непроглядна, безпросвітна пітьма, темрява.
І сниться їм, бідним [черв'якам], у пітьмі кромішній; Десь сонце горить у всім чарі весни (І. Франко);
І сниться їм, бідним [черв'якам], у пітьмі кромішній; Десь сонце горить у всім чарі весни (Ю. Яновський);
(5) Покри́є ві́чна тьма – хто-небудь помре, перейде у небуття.
Як зникну і мене покриє вічна тьма, Заплач (П. Куліш);
(6) У тьмі вікі́в – у глибокій давнині.
Це питання [виникнення мови] стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків захованих відносин мов і племен (з наук. літ.);
Цар (князь) тьми див. цар;
Ца́рство пітьми́ (тьми, мли) див. ца́рство.
ТЬМА², и, ж.
1. іст. У давньоруському рахунку – десять тисяч;
// Військо в десять тисяч чоловік.
2. розм. Велика кількість, дуже багато кого-, чого-небудь.
Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених (І. Котляревський);
Сам урядник, видно, штукар великий та балагур, знає тьму анекдотів (С. Васильченко);
Мовби листя зелених улітку дібров, Ще увечері маяли тьми корогов, Мовби листя дібров, коли осінь подме, Все те вранці було і зів'яле, й німе (М. Зеров);
Ми танки спиняли своїми грудьми – Заради життя, а не в пошуках слави. Коли ми лишали нічні переправи, То нас зоставалось – один проти тьми (Л. Первомайський);
У полі гусей тьма, на просищі пасуться (О. Гончар).