АЛА́НИ, ів, мн. (одн. ала́н, а, ч.).
Іраномовні племена сарматського походження, що жили з I ст. у Приазов'ї та Передкавказзі (вважаються предками осетинів).
У передгір'ї між Кавказом і Сурозьким морем жили алани й касоги, мир з якими уклав ще князь Святослав (С. Скляренко);
Колись там [у степах Північного Причорномор'я] були скіфи, сармати, кімерійці, алани (П. Загребельний);
Саме населення черняхівської культури, крім германців-готів та аланів, до складу якого входили також слов'яни (особливо в північній та північно-східній частині черняхівського ареалу), мало значно ширший набір прикрас та деталей костюма (з наук. літ.);
Із стародавніх, або “мертвих”, мов відомі за писемними джерелами такі: іранські мови скіфів, сарматів, саків, аланів, готська мова кельтської групи, стародавньоіталійські (умбрів, осків, латина), давньоперські, санскрит та тохарська мови індоіранської групи, фракійська, давньогрецька та ін. (з наук. літ.).
-ів, мн. (одн. алан, -а, ч.; аланка, -и, ж.).
1) Плем'я іранського походження, яке на початку 5 ст. дісталося теренів Галлії, Іспанії та Лузітанії.
2) одн. Порода собак, що вирізняється великою головою, широкими грудьми, короткими й дуже сильними лапами, короткою та грубою шерстю, червонастим кольором.
Іраномовні племена сарматського походження, які з I ст. н.е. населяли Пн. Причорномор'я і Пн. Кавказ; частина а. брала участь у Вел. переселенні народів IV-VII ст.; кавказькі а. — предки осетинів.