ГЛО́ТКА (верхня частина травного каналу), ПЕ́ЛЬКА вульг., ХА́ВКА зневажл., діал. Упіймали плотку, що не лізе й в глотку (прислів'я); (Горпина:) Давай лиш, сестро, чарку горілки, або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини (І. Нечуй-Левицький); — Се я її хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, — насміхалася Ганка (І. Франко).
ЗЯ́БРА мн. (органи дихання), ЖА́БРА рідше, ХАВКИ́ діал. Воєводський дозорець у лівій руці тримав за зябра велику щуку (І. Ле); Щука зівала жабрами і кидалася в мисці з водою (Григорій Тютюнник).
РОТ (порожнина між верхньою й нижньою щелепами з отвором у нижній частині обличчя; обрис і розріз губ), УСТА́ мн., ПА́ЩА зневажл., ПАЩЕ́КА зневажл., ПЕ́ЛЬКА вульг., ВЕ́РША зневажл., ХА́ВКА зневажл. діал., ПИ́СОК зневажл. діал., ҐА́ВРА діал. Походжає (отаман) вздовж байдака. Гасне люлька в роті (Т. Шевченко); Розкривши бородату пащу, реве (дід) з такою силою, що в його здоровенних грудях гуде, як у дзвоні (Григорій Тютюнник); (Степан:) Оксано, Оксано! Я помстився за тебе! Оцими власними руками я роздер пащеку Теклі (М. Кропивницький); А суддя, як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати (Г. Квітка-Основ'яненко); Глянула на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (І. Нечуй-Левицький); — Се я її хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, — насміхалася Ганка (І. Франко); (Кармелюк:) Ану, закрий свій писок, проклята відьмо..! (С. Васильченко).
ХА́ВКА, и, ж., діал.
1. Рот.
– Се я її [Фрузю] хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, – насміхалася Ганка (І. Франко);
– Іди й ти з Гриньком, та там будете оба сміятися з того святця, – сказав Іван, – а тут стули хавку! (Л. Мартович).
2. тільки мн. хавки́, во́к. Зябра.
-и, ж., діал.
1) Рот, глотка.
2) тільки мн. хавки, -вок. Зябра.
Ха́вка:
— (вульг.) рот [13]
— рот (вульгарно) [VI,VII]
— рот, паща, пелька [I]
— рот, щелепи [III]
— рот; морда [IV]
пища; собака. |
див. горло; рот