СИРОТА́, и́, ч. і ж.
1. Дитина, підліток, що втратили батька й матір або одного з них.
– Я сирота: без матері, Без батька осталась, І він один на всім світі, Один мене любить (Т. Шевченко);
Рахім любив сестру особливою, ніжною і глибокою любов'ю, якою люблять сироти старших сестер, що дарують їм втрачену материну ласку (З. Тулуб);
– Тата нашого вбито на фінській війні, я – сирота вважаюсь (Ю. Яновський);
Сказано – як батько вмре, то це ще півсироти, а як мати, то вже ціла сирота (О. Іваненко);
// Людина, що залишилася без рідних, близьких; одинока, самітна людина.
Він оповістив, що він теж сирота, теж нема роду й плем'я [племені], що він козак з далекого села Глибова (Марко Вовчок);
[1-й майстер:] Бійся Бога! Та що ж се ми за сироти нещасні? Чей єсть у нас товариші вірненькі, чей озовуться на братерський поклик (Леся Українка);
* Образно. Залунали скарги жалібнії Моїх покинутих пісень-сиріт (Леся Українка);
* У порівн. Гайдамаки встали, Помолились, одяглися, Кругом мене стали. Сумно, сумно, як сироти, Мовчки похилились (Т. Шевченко);
* Образно. * У порівн. Сиротою стоїть над шляхом хата, з побитими вікнами, нетоплена, .. чорна, полупана... (Панас Мирний);
// перен. Бідна, нещасна людина; бідолаха.
– Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! – говорила Кайдашиха. – Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? (І. Нечуй-Левицький).
2. перев. мн., іст. У стародавній Русі – різні категорії феодального залежного селянства.
3. тільки мн., розм. Пухирці, що з'являються на шкірі людини від холоду або нервового збудження.
– Як же в хаті холодно, аж сироти на руці повставали, – промовила дівчина (Грицько Григоренко).
(1) Кру́гла (кру́глий) сирота́ – той, у кого нема батьків, рідних.
Надія довірливо сказала: – Яка славна дівчина, тільки сирота кругла, дитям під вікнами хліба просила (М. Стельмах);
Хлопець був круглий сирота – ні батька, ні матері (з усн. мови);
(2) Узя́тися си́ротами – покритися пухирцями від холоду або нервового збудження.
Ніжно-біле змокріле обличчя, що перед тим, взявшись на холоді сиротами, аж волохатилось дрібним пушком, тепер враз освітилося, зарожевілося ніжно, мов пелюстки в росі (О. Гончар);
Звалили [гайдамаки] старого на землю, сорочку на спині заголили. Жовта, як віск, шкіра під сорочкою взялась сиротами, а після кількох нагайок – синіла басаманами... (А. Іщук).
◇ (3) Каза́нська сирота́, зневажл. – той, хто вдає з себе скривдженого, ображеного, нещасного з метою викликати до себе жалість, співчуття.
– Ах ви ж, казанські сироти! Земство вас виховує, годує, зодягає, а ви все в ліс дивитесь? (О. Гончар);
[Галя:] Бач, якою казанською сиротою прикинулася! Думаєш, так тобі й повірили? [Олена:] І справді. Клавдіє Іванівно, такою ласкавою овечкою ми вас ніколи не бачили (Т. Фесененко);
Мо́рщити із се́бе сироту́ див. мо́рщити;
(4) Повиступа́ли (повиступа́ють) си́роти [на ті́лі (шкі́рі)] – тіло, шкіра від холоду або нервового збудження вкрилися (вкриються) в багатьох місцях пухирцями.
Напівголий, .. він уже починав дрижати від холоду, на тілі повиступали сироти (О. Гончар);
Вода була студена, студеним було й повітря – на оголених до ліктів руках отамана повиступали сироти (Ю. Мушкетик).
Бог баче, як сирота плаче.
Сирота плаче, бо хтось зробив її кривду, а нема кому упімнутися. Бог покарає за кривду. Над сиротами треба мнлосердитись.
За сиротою Бог з калитою.
Сиротами опікується сам Бог і дає їм щастя.
Кругла сирота.
Сирота самісінька, без жадного роду.
Не то сирота, що рідні не має, а та, що долі не знає.
Є випадки, що сиротам по смерти родичів багато краще живеться, як з родичами, а є діти, що при родичах дуже тяжко бідують.
Ніхто не знає, де сирота обід має.
Сиротою ніхто не інтересується, чи вона їла, чи голодна.
Сирота, а рот, як ворота.
Сварлива та брехлива сирота.
Сирота сироту шкрепче аби було животу легше.
Сирота сироті помагає, щоб легше було їм жити.
Сироту та вдовицю і тріски б'ють.
Їх кривдять навіть безсильні.
Сирітським добром не доробишся.
Сирітська кривда не вийде тобі на користь.
У сироти тоді воскресна неділя, як вона сорочку білу наділа.
Нею не опікуються, а біла сорочка у неї рідкістю, як і Великдень.
За сиротою журба за журбою.
Сирота постійно зазнає лиха.
І у сироти на подвір’ї сонце засвітить.
І до сироти колись прийде щастя.
Ніхто не баче, як сирота плаче, а як заскоче, всяк баче.
На сирітське горе ніхто не звертає уваги, а сирітську провину кожний помічає.
Ніхто не бачить і не чує, як сирота плаче і горює.
Нікого не хвилює сирітське горе.
Ніхто того не відає, як сирота обідає.
Ніхто не турбується про сироту.
Сирітська сльоза не капає дарма.
Сирота ніколи даремно не плаче, а лише тоді, коли зазнає дуже сильних знущань або образ.
Сирота, як камінь на роздоріжжі.
Сироту всі кривдять.
Сиротою жити — сльози лити.
Таке ж саме значення, як і попереднього прислів'я.
Сироту лають і б’ють, та плакати не дають.
Сироту всі кривдять і ніхто не жаліє.
Тоді сироті неділя, як сорочка біла.
Тоді сироті неділя, як сорочка у неї біла.
За сироту ніхто не дбає, і тому навіть чистий одяг є для неї, як свято.
Хто сиротою не бував, той не наплакався.
Хто не був сиротою, той не зазнав справжньої біди.
Чужа ласка — сироті Великдень.
Бо дуже рідко трапляється.