АНА́ФЕМА

АНА́ФЕМА, заст. АНА́ХТЕМА, и, ж. 1. Відлучення від церкви, прокляття. Сьогодня [сьогодні] в церкві анахтему співали (Сл. Гр.). Віддава́ти (піддава́ти) ана́фемі — проклинати, осуджувати, таврувати. 2. Уживається як лайливе слово. — А в мене ж мужики, то анафеми, .. антихристи! (Н.-Лев., IV, 1956, 52); — Один наш зайдиголова до району поліз.. та заблудив, анахтема (Вишня, І, 1956, 420). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 43.