ХЛОСТ

дава́ти (задава́ти) / да́ти (зада́ти, вси́пати і т. ін.) хльо́сту (хло́сту, хльо́ру і т. ін.) кому і без додатка. Бити кого-небудь, жорстоко розправлятися з ким-небудь. — Що там? Бунт? .. не бійся, Валю,— зараз будуть козаки… О, вже там дають їм хльосту… що за дикі крики?! (Леся Українка); Ось привезли і мальовання (малювання): .. як Александр цареві Пору Давав із військом добру хльору; Чернець Мамая як побив (І. Котляревський). да́ти хло́сти. Запорожці витягли дуків надвір і дали їм доброї хлости (М. Пригара).

ХЛОСТ, у, ч., розм. Те саме, що хло́ста. ◊ Да́ти (вси́пати, завда́ти) хло́сту — те саме що Да́ти (вси́пати, завда́ти) хло́сти (див. хло́ста). — Візьміть її та дайте доброго хлосту, щоб катзна-чого не базікала! (Укр.. казки, 1951, 389); — Ото ще хлосту звелить всипати [пан], щоб не розпатякув перед двірнею,— пробубонів собі під ніс Вересай (Бурл., О. Вересай, 1959, 103). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 88.

-у, ч. , розм. Те саме, що хлоста.

хлост іменник чоловічого роду розм.