Ю́ПКА

ю́пка (зменшено-пестливе — ю́почка) = юпчи́на — 1) старовинний нагрудний жіночий одяг з рукавами з фабричної тканини, подібний кроєм до безрукавки; 2) старовинний верхній одяг жінки у вигляді довгої корсетки з фабричної тканини; святковим одягом селянок була юпка з червоної та зеленої байки, поширена на Подніпров’ї в XVI—XVIII ст. Приходила і ся туди в червоній юпочці баєвій (І. Котляревський); Ухопила юпчину і ранісінько погнала овечат (Ганна Барвінок); 3) чоловічий короткополий каптан з домашнього тонкого сукна, пошитий у талію. [Парубки], попідголювавшись любенько, понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Г. Квітка-Основ’яненко). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 656.

Ю́ПКА, и, ж. 1. Верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки (перев. з рукавами). [Настуся:] Якби пустили на музики, То я б кісники заплела, Наділа б жовті черевики, Червону б юпку одягла́ (Шевч., II, 1963, 189); Посеред хати Зінька, як привид,— в розстебненій юпці, простоволоса: хустку велику десь загубила (Головко, II, 1957, 176). 2. заст. Чоловічий короткополий каптан з домашнього тонкого сукна, пошитий у талію, із складками і стоячим коміром. Жупан на ньому синій і китаєва юпка (Кв.-Осн., II, 1956, 28); Поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від прудкого бігу, а він усе біжить (Коцюб., І, 1955, 135). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 614.