П'ЯНО

П'Я́НО.

Присл. до п'я́ний.

Марусяк думав чи робив вид, що думає, п'яно уставившися остеклівшими [осклянілими] очима у ватру (Г. Хоткевич);

Жандарм взяв до його під козирок, але ждав, що скаже Серьожка. – Гм!.. – ліниво, п'яно дивлячись на спійманих, крутив Серьожка вуса (В. Винниченко);

А Остап п'яно й нахабно засміявся: – Це той, як його... як ото мітінг був... – попутчик. Ха... ха... (М. Хвильовий);

Пізно вночі притягсь він додому і п'яно реготався та верзякав (П. Тичина);

Кіндрат Чапига пройшов кілька левад, а тоді спинився й п'яно, пристрастно вдивлявся в глибинь садів (М. Івченко);

Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п'яніше (М. Рильський);

Я лежав у гаю в соковитій, п'яно пахучій осоці (В. Винниченко);

// у знач. присудк. сл.

Ой, прийшли ж до міста отамани .. Було дико, весело і п'яно (В. Сосюра).